консервативного читача та апелює до варіації на семенківську тему: «Сьогодні вдень мені було так нудно, ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка».
Без чого був би, мабуть, найбільш неможливим літературний феномен Сергія Жадана - то це без його характерної мови. Їй притаманний специфічний ритм, із риторичними зворотами, перепитуваннями, повторами: Чим цікавиться сучасне мистецтво?
В тій дірі, в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені - діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких човнів [24, с. 65] Але це не головна проблема мистецтва. Далі автор озброюється іронією і зі смутком визнає, що є ще більша проблема - коли цим мистецтвом ніхто не цікавиться. Сергій Жадан вдається до описів, вшиванням в полотно вірша пісенних елементів, зокрема колядки, що виконують греко-католики в автобусі. Просторіччя, матюки, сленг, - це далеко не всі інструменти поетичної мови Сергія Жадана. Цей уривок кумедно-самоцитувально сполучується з наступним, що демонструє головну проблему самого мистецтва - тих, хто його творить і задає тон:
Про що пишуть сучасні поети?
Сучасні поети пишуть про зникаючу, примхливу
субстанцію свого страху [25, с. 112] Так і є. Але назвати й назвати автору сучасну поезію поезією важко, коли цей дискурс створений субстанцією страху, і особливо коли цей страх не збігається зі страхом читача, а є лише підсвідомими виплесками проблем автора, а відтак звідси й з’являються проблеми мистецтва, тому й Сергій Жадан пояснює, чому мистецтво опинилось там, де воно зараз є. Однак списувати все на особисті комплекси теж не варто, бо ж не одна людина творить мистецтво, а певна когорта суспільства, на яку воно впливає, а вона відповідно на нього. Та який вплив переважить, такою й буде загальна атмосфера. Уривок з наступної поезії зі збірки «Прощання слов’янки» яскраво ілюструє, яким бачить суспільство поет, які його запити, навіть в що одягнені двоє друзів-картярів, і як один одного хочуть «кинути на гроші». Притаманна цьому віршу фірмова іронія Сергія Жадана: Скільки доводилось бачити даунів,
але таких навіть я не бачив.
Один у футболці Звоніміра Бобана,
інший - у футболці Бобана Марковіча,
така собі збірна Югославії з клоунади. [29, с. 97] Але також в поетичній практиці Сергія Жадана наявна особлива на мелодійному рівні м’якість, повітряна легкість, створена за рахунок ритміки вірша, що свідчить про майстерність форми і гармонії звукопису поета: І коли почалась облава, його нарешті вивели,
І почали викладати на стіл його особисті речі.
Все, що вони знайшли, все що врешті виклали,
Лише додавало усьому цьому якоїсь величі:
Його мундштуки, його відмички,
Всі страхи його і всі його звички.
Герби неіснуючої держави, фальшиві рецепти,
Квитки до Варшави [26, с. 124] Неодмінна риса мови Сергія Жадана - також лексична простота, насиченість розмовними виразами. А ще - русизмами. Часто через усі ці речі його письмо переходить межі властиво літературної мови, не кажучи вже про чималі розбіжності з мовними стандартами письменників-традиціоналістів. Здається, що мова Сергія Жадана в цьому сенсі є певною мірою письмом-компромісом між літературною мовою, повсякденним діалектом україномовної меншини
Похожие работы
Тема: Естетика і мистецтвознавство. Естетика і етика |
Предмет/Тип: Культурология (Реферат) |
Тема: Естетика середньовіччя |
Предмет/Тип: Культурология (Реферат) |
Тема: Естетика Сократа |
Предмет/Тип: Этика, эстетика (Реферат) |
Тема: Естетика Відродження |
Предмет/Тип: Культурология (Реферат) |
Тема: Естетика класицизму |
Предмет/Тип: Культурология (Реферат) |
Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы