Читать диплом по литературе: "Естетика постжаданівського "мікропокоління" українських поетів" Страница 6

(Назад) (Cкачать работу)

Без чого був би, мабуть, найбільш неможливим літературний феномен Сергія Жадана - то це без його характерної мови. Їй притаманний специфічний ритм, із риторичними зворотами, перепитуваннями, повторами: Чим цікавиться сучасне мистецтво?

В тій дірі, в якій воно опинилось, сучасне мистецтво

цікавиться виключно чорно-білими карточками,

на яких сфотографовані наші легені - діряві,

наче вітрила китайських

риболовецьких човнів [24, с. 65] Але це не головна проблема мистецтва. Далі автор озброюється іронією і зі смутком визнає, що є ще більша проблема - коли цим мистецтвом ніхто не цікавиться. Сергій Жадан вдається до описів, вшиванням в полотно вірша пісенних елементів, зокрема колядки, що виконують греко-католики в автобусі. Просторіччя, матюки, сленг, - це далеко не всі інструменти поетичної мови Сергія Жадана. Цей уривок кумедно-самоцитувально сполучується з наступним, що демонструє головну проблему самого мистецтва - тих, хто його творить і задає тон:

Про що пишуть сучасні поети?

Сучасні поети пишуть про зникаючу, примхливу

субстанцію свого страху [25, с. 112] Так і є. Але назвати й назвати автору сучасну поезію поезією важко, коли цей дискурс створений субстанцією страху, і особливо коли цей страх не збігається зі страхом читача, а є лише підсвідомими виплесками проблем автора, а відтак звідси й з’являються проблеми мистецтва, тому й Сергій Жадан пояснює, чому мистецтво опинилось там, де воно зараз є. Однак списувати все на особисті комплекси теж не варто, бо ж не одна людина творить мистецтво, а певна когорта суспільства, на яку воно впливає, а вона відповідно на нього. Та який вплив переважить, такою й буде загальна атмосфера. Уривок з наступної поезії зі збірки «Прощання слов’янки» яскраво ілюструє, яким бачить суспільство поет, які його запити, навіть в що одягнені двоє друзів-картярів, і як один одного хочуть «кинути на гроші». Притаманна цьому віршу фірмова іронія Сергія Жадана: Скільки доводилось бачити даунів,

але таких навіть я не бачив.

Один у футболці Звоніміра Бобана,

інший - у футболці Бобана Марковіча,

така собі збірна Югославії з клоунади. [29, с. 97] Але також в поетичній практиці Сергія Жадана наявна особлива на мелодійному рівні м’якість, повітряна легкість, створена за рахунок ритміки вірша, що свідчить про майстерність форми і гармонії звукопису поета: І коли почалась облава, його нарешті вивели,

І почали викладати на стіл його особисті речі.

Все, що вони знайшли, все що врешті виклали,

Лише додавало усьому цьому якоїсь величі:

Його мундштуки, його відмички,

Всі страхи його і всі його звички.

Герби неіснуючої держави, фальшиві рецепти,

Квитки до Варшави [26, с. 124] Неодмінна риса мови Сергія Жадана - також лексична простота, насиченість розмовними виразами. А ще - русизмами. Часто через усі ці речі його письмо переходить межі властиво літературної мови, не кажучи вже про чималі розбіжності з мовними стандартами письменників-традиціоналістів. Здається, що мова Сергія Жадана в цьому сенсі є певною мірою письмом-компромісом між літературною мовою, повсякденним діалектом україномовної меншини

Похожие работы