Читать реферат по религиоведению: "Відносини між різними релігійними віруваннями в Україні" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

протистояння стало формою прояву інших соціально-економічних, етнокультурних та державно-політичних конфліктів, внаслідок яких у 1654 р. центральна і східна частина України перейшла під "високу руку єдиновірного московського правителя". Невдовзі й православна Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархатові (1686). З тих пір російська державна і церковна влада докладала всіх зусиль, щоб викорінити будь які особливості української православної традиції, уніфікувати церковне життя вірних, а саму Церкву перетворити в знаряддя русифікації українців.

Ще з більшою наполегливістю і послідовністю ці імперативи державно-церковної політики Росії проявлялися в ставленні до унійної Церкви. Кожного разу, як царська імперія поширювали свою владу на суміжні українські землі, це тягло за собою репресії супроти "уніатів" та їх насильницьке "навернення" на одержавлене російське православ'я (1772, 1795, 1839, 1876). Тісна пов'язаність Російської Православної Церкви з імперською владою та з великоросійськими національними інтересами викликала незадоволення та стала причиною зародження "українофільської" течії в середовищі самого православного духовенства й мирян України наприкінці XIX ст.

Після революції 1917 р. виникає організований рух за автокефалію українського православ'я, проте спроби її проголошення у 20-х і 40-х рр. натрапили на рішучий спротив Московської патріархії та репресії (уже радянської) влади.

Натомість у західній частині України, яка залишалась у складі Речі Посполитої, при сприянні політичних властей з'єднана із Римом Церква поступово до початку ХVIII ст. охопила практично усіх вірних східного обряду. Всупереч намаганням польської світської та церковної еліти перетворити унію в місток до повної латинізації, вона стала найголовнішим чинником збереження культурно-релігійної самобутності українського населення.

З переходом західноукраїнських земель до складу Австрійської держави греко-католицька ієрархія (а саме так стали офіційно іменувати колишніх уніатів з волі габсбурзьких правителів) здобула всебічну підтримку і покровительство цісарського уряду. Власті спричинилися до організаційного оформлення церковно-адміністративних структур греко-католиків (у 1771 р. узаконено самостійність Мукачівської єпархії на Закарпатті, у 1807 р. відновлено Галицьку митрополію).

Просвітницькі реформи Марії-Терезії та Йосифа II відкрили українській молоді доступ до освіти, у тому числі й рідною мовою, юридично урівняли греко-католиків з вірними латинського обряду та забезпечили мінімальний матеріальний добробут душ пастирів. Це сприяло тісній інтеграції Греко-Католицької Церкви в державно-політичні структури й суспільне життя та активній участі духовенства в українському національному русі.

На порозі ХХ ст. Греко-Католицька Церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрія Шептицького (1901-1944). Його духовне правління припало на тривожні часи бушування двох світових воєн та семиразової зміни політичних режимів (австрійського, російського, знову австрійського, українського, польського, радянського, нацистського і ще раз радянського). Однак наполеглива душпастирська праця, турбота про освіту і культуру, захист національних і соціальних прав народу, харитативна діяльність,