пом'якшення ситуації є результатом свідомої й цілеспрямованої діяльності самих Церков задля примирення і порозуміння.
Досягнутий компроміс є поки що не так результатом дії християнського імперативу любові, як наслідком взаємних поступок і узгодження інтересів окремих Церков під тиском зовнішніх факторів. Так, зацікавлення у внутрішній стабільності виявляє державна влада. Українське суспільство, часто перейняте проблемами фізичного виживання, просто стомилося від тривалого внутрішнього протистояння.
Світова християнська спільнота, стурбована релігійними непорозуміннями в Україні, прагне залучити українські Церкви до міжнародних екуменічних процесів.
Існуючий паритет є не так рівновагою сил, як радше паритетом спільної слабкості Церков перед викликом посттоталітарної розрухи й злиденності, лицемірного споживацтва та великої спраги за духовними ідеалами, глобальної секуляризації та популярної маскультури (чи радше безкультур'я), глибокої деморалізації та агресивного "місіонерства" новітніх сект і парарелігійних рухів. Тому усвідомлення усіх цих та багатьох інших викликів і готовність дати на них християнську відповідь, осмислення власної церковної ідентичності й віднайдення спільної християнської сутності це не лише далека перспектива, це вимога сьогодення. Це шлях, яким християнство в Україні мусить іти, якщо воно хоче мати майбутнє.