Читать доклад по строительству: "Житлові інтер’єри та меблі Японії" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

ЖИТЛОВІ ІНТЕР’ЄРИ ТА МЕБЛІ ЯПОНІЇ

японія житло фусума шінден

Основні етапи розвитку та типологія традиційного житла Японії. Для японської культури характерний стійкий традиціоналізм. Зокрема, всі основні архітектурні принципи національного житла, що сформувалися в період Середньовіччя, зберігаються в Японії до сьогодні. Розвиток світської архітектури Японії та перший формування традиційної житлової садиби припадає на період раннього Середньовіччя - добу Хейан (794-1185 рр.). Країною править могутній рід Фуджівара, який переносить столицю у місто Хейан (Столицю миру і спокою), пізніше Кіото. При дворі панувала атмосфера постійного свята, культ витонченого почуття захоплення. Світовідчуття хейанської знаті ґрунтувалося на своєрідній естетичній філософії моно-но-аваре (“печальна чарівність речей”). Придворні часто виїжджали за місто, щоб помилуватися прекрасними пейзажами: першими квітами дикої сливи, пелюстками квітів сакури, червоним листям осіннього клена або відблисками місяця на поверхні води. Вони вважали, що в кожному явищі, у кожній речі є особлива краса, прихована чарівність, а завдання людини розкрити її.

Житлова архітектура того часу, що визначається терміном шінден-дзукурі (стиль павільйону шінден), продовжувала традиції давньої стояково-балкової конструкції. Житлова садиба знатної людини складалася з комплексу споруд, що з’єднувалися між собою галереями. Головний павільйон „шінден” звичайно розташовувався у центрі, а інші споруди групувалися навколо нього. Шінден був найбільшою спорудою в комплексі, виходив головним фасадом на південну сторону. Глибокий дах типу „іримоя” захищав від сонця і дощу веранду, що оточувала будівлю по периметру. Сходи на головному південному фасаді вели у пейзажний сад з озерами, островами, „горбатими” містками, скелями, який найчастіше відтворював одне з “Уславлених місць”, відому своєю красою місцевість. Центром пейзажного саду було штучне озеро з островами, за яким розташовувалися скелі з водоспадом і невисокі штучні пагорби. Сад був картиною для милування і місцем розваг. Він враховував зміни пір року: наповнювався ароматами весняних квітів і вражав сумом тьмяних фарб пізньої осені. З заходу і сходу, обмежуючи сад, розташовувалися альтанки і невеликі павільйони, з’єднані легкими галереями. Для жінок і дітей на північ від головного павільйону зводили додаткові будівлі, вони пов’язувалися з головною спорудою галереями.

Конструктивною основою споруд був легкий дерев’яний каркас. Усі будівлі були одноповерховими, оточені з трьох сторін верандами-галереями, мали ґонтові кипарисові дахи. Кожен будинок стояв на стовпах, так що рівень підлоги піднімався над землею приблизно на 60 см. Прогони між стовпами зі сторони веранди заповнювали дерев’яні панелі з решітками („шітомідо”), їх можна було піднімати вгору і кріпити до стелі за допомогою спеціальних металевих гаків. Віконниці опускалися на ніч або в негоду. Підлога в будинку дерев’яна, із гладко відполірованих дощок. Для сидіння клали плетені мати і подушки. Підлоги, веранди, зовнішні сходи, каркас споруди - все виконувалося з дерева, у якому старалися максимально виявити красу природної текстури. Простота фасадів та інтер’єрів, властива цим спорудам, перетворюється на стійкий естетичний