Читать курсовая по биологии: "Лісова фауна заповідника “Горгани” (Українські Карпати)" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Всі перераховані тераси відокремлюються одна від одної чіткими уступами.

Поверхня терас розчленована нечисленними долинами потоків. Шоста надзаплавна тераса висотою біля 100-130 м і шириною – 1-1,5 км простягається від с. Білозорина до сіл Стримба і Лойова, зливаючись з рівнем Лойової.

Терасово-акумулятивний рельєф різного ступеня розчленування панівний у Передкарпатті, але не єдиний. На північний захід Бистрицько-Прутської височини розміщений інший тип рельєфу – структурно-ерозійне низкогір’я зі скульптурно-ерозійними формами – Надвірнянске, або Гвіздське, низкогір’я з висотами: Городище (598 м), урочище Потоки (584 м), а на південний схід Слобода-Рунгурське низькогір’я. Ці низкогір’я являють собою складки нижніх молаз Передкарпатського прогину. Майже 2/3 площі району займає гірський рельєф Скібової зони, для якого характерні такі риси. Більша частина гірських споруд має складчасто-покривну будову, характерними рисами якої є інтенсивна зім’ятість порід майже в ізоклінальні складки (луски, або скиди), що насунуті одна на одну і на передовий Передкарпатський прогин.

Складчасто-покривна будова Скибової зони Карпат накладає свій відбиток на геоморфологію усіх Горганських хребтів, а саме вона зумовлює їх асиметрію.

Ще однією характерною рисою геоморфології Горганських хребтів є те, що на їх вершинах виступають тверді масивні пісковики ямнинської або вигодської світ, які вивітрюючись утворюють скелесні урвища, кам’яні брили, осипи (г. Довбушенка – 1754 м, Синяк – 1665 м, Хом’як, Поленські). Осипи поширені на вершинах середньо-гірських хребтів, які підносяться на висоти понад 1400-1500 м. На таких хребтах місцями утворились справжні „кам’яні моря” і „кам’яні ріки”, які зсуваються аж у лісовий пояс.

У Скибовій зоні виділяються наступні типи рельєфу. Центральну частину району, простягаючись із північного заходу на південний схід окремими хребтами, займають Берегові Карпати – це складчасто-покривні низкогір’я Карпат з вузько-гребеневими хребтами, які в ширину, тобто з північного сходу на південний захід, займають близько 18 км.

Складчасто-покривну будову мають гірські хребти Чорногори. Вони в межах Надвірнянщини утворилися в смузі поширення Чорногірської структурно-фаціальної зони. Тут виділяють невеликі луски і покриви, що насунуті в північно-східному напрямку на Скибову зону. Це надає Чорногірському хребту виразної асиметрії: їх північно-східні схили набагато крутіші, більш скелясті порівнянню з південно-західними. Поверхня Чорногори як найвищого гірського масиву Українських Карпат ускладнена численними льодовиковими формами-карами, цирками та моренними валами, а верхів’я долин набули вигляду трогів. У минулому на місці карів були фірнові поля, де сніг перетворювався в зернистий лід фірн, а фірн – у щільний глетчерний лід долинних льодовиків.

Отже, в гірській частині Надвірнянщини спостерігається наростання реліктових льодовикових форм рельєфу: від осипів морозного вивітрювання, закритих лісовою рослинністю на низьких висотах, та відкритих осипів на вершинах середньогірських хребтів Горган до типових глеціальних форм на Чорногорі.

Згідно схеми В.П.Алісова, Українські Карпати

Похожие работы