Читать контрольная по гражданскому праву: "Правові традиції як частина культурної спадщини" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

З розвитком офіційного законодавства звичаєве право витіснялося із громадського життя українців. Але його корені були надто глибокими, про що свідчить боротьба уряду ще після судової реформи 1864 р.

Загалом, коли говорити про звичаєве право в Україні, то найяскравіше це виражалося у правовій системі Запорізької Січі. Саме звідси і залишилося, мабуть, найбільше традицій із права. Адже в той час, водночас із правовими нормами, які діяли в Україні, найважливіше значення мало звичаєве право козаків – сукупність правових звичаїв, що утверджувалися у сфері козацьких суспільних відносин. Система цього права закріплювала військово-адміністративну організацію козацтва, діяльність судових органів, порядок землекористування, договірних відносин, систему правопорушень і покарань за них тощо.

Особливе значення для законодавства мало формування звичаєвого права в житті тих українців, які тікали від гнобителів і називали себе “козаками”. Утворилося навіть поняття “козацьке право” як сукупність правових звичаїв, що пізніше діяли в Запорізькій Січі, де вони стали офіційними джерелами права.

Взагалі саме звичаєве право має давню історію. Своїм корінням воно сягає правових звичаїв Давньоруської держави, основна частина яких згодом буде записана у Руській Правді та інших правових актах князівського законодавства, які скоріше фіксували звичаєві норми, а ніж творили нові. Руська Правда і “неписане право”, яке її доповнювало, зберігали свою силу ще після татар, навали у Галицько-Волинському князівстві та у Великому князівстві Литовському у перший період його правової історії. З появою Литовських статутів звичаєве право теж не втратило свого значення. Перший Литовський статут 1529 р. прямо вказував, що за умови відсутності законодавчого регулювання керуватися слід давніми звичаями. Дещо негативне ставлення до звичаєвого права було зафіксовано у Другому Литовському статуті 1566 р., який орієнтувався виключно на письмові джерела. Але така позиція, як бачимо, виявилася нежиттєвою, і в Третьому Литовському статуті 1588 р. було підтверджено роль звичаєвого права як допоміжного джерела. Крім того, дані Литовські статути всіх трьох редакцій кодифікували чимало норм, які походили від прадавніх правових звичаїв. Про можливість використання норм звичаєвого права йшлося і в поширених в Україні збірках магдебурзького права П. Щербича, Б. Гроїцького та інших.

Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого права, які складались історично в процесі суспільного життя.

Поступово люди усвідомлювали необхідність тих чи інших правил поведінки, дотримувалися їх самостійно або під впливом громадської думки і влади.

Перетворення звичаїв у юридичні норми вимагало їхнього офіційного признання, санкціонування державною владою, що мало особливе значення на українських землях, де міцно трималися за старовину. Найбільш поширеними шляхами затвердження місцевих звичаїв і, таким чином, визнання їх юридичними нормами була мовчазна згода влади або їхнє офіційне визнання. Характерним прикладом цьому служить історія

Похожие работы