Читать статья по медицине, физкультуре, здравоохранению: "Особливості клінічного перебігу та ефективність антиретровірусної терапії поєднаної гемоконтактної патології: вірусу імунодефіциту людини та хронічного вірусного гепатиту С" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Особливості клінічного перебігу та ефективність антиретровірусної терапії поєднаної гемоконтактної патології: вірусу імунодефіциту людини та хронічного вірусного гепатиту С Кравченко ЛА. Попередньо існуюче вірусне ураження печінки підвищує ризик реалізації гепатотоксичного потенціалу антиретровірусних препаратів, з іншого боку, ряд препаратів для лікування ВІЛ-інфекції самостійно можуть змінювати фармакокінетику інших ліків, впливаючи на цитохром Р450, пригнічуючи або індукуючи їх активність. У той же час, ці лікарські взаємодії можуть бути з вигодою використані при комбінованому лікуванні для підтримки в плазмі відповідних концентрацій антиретровірусних препаратів. Антиретровірусна терапія при ХВГС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів набуває найважливішого значення, що обумовлене можливістю ерадикації ХВГС-інфекції, затримкою прогресування вірусного ураження печінки з попередженням розвитку фіброзу, цирозу печінки, декомпенсації і настання летального результату. У ко-інфікованих хворих рання антиретровірусна терапія ХВГС за рахунок компенсації печінкових функцій може покращувати переносимість подальшої антиретровірусної терапії і знижувати її гепатоток- сичний потенціал, тим самим, сприятливо впливаючи на прихильність хворих до лікування, підвищення ефективності терапії, зменшення частоти ВІЛ-асоційованих ускладнень і летальності.

Ключові слова: хронічний вірусний гепатит С, вірус імунодефіциту людини, поєднана вірусна патологія. Постановка проблеми. Вживання ін’єкційних наркотиків є найбільш активним початковим фактором поширення ВІЛ-інфекції. Навіть якщо число споживачів ін’єкційних наркотиків відносно невелике, їх внесок в загальний розвиток епідемії ВІЛ в країні може виявитися значним. Більшість споживачів наркотиків - молоді люди, активні в сексуальному відношенні, причому велика частка таких споживачів наркотиків купує або продає сексуальні послуги. З цієї причини ВІЛ інфіковані споживачі ін’єкційних наркотиків можуть сприяти створенню «критичної маси» інфекцій, що передаються в мережах сексуальної сфери, звідки ВІЛ може потім поширюватися в широкі верстви населення [1].

У зв’язку із загальними шляхами передачі, найчастішим супутнім захворюванням у ВІЛ- інфікованих є вірусні гепатити. За даними різних авторів приблизно від 40 до 90% ВІЛ-інфікованих мають вірусні гепатити В і С, а серед наркоманів в деяких регіонах цей показник досягає 98% [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джерелом ВІЛ-інфекції є хвора нею людина, в тому числі така, що знаходиться в безсимптомній фазі, що особливо небезпечно, так як в латентний період вона не відчуває себе хворою і, як правило, є сексуально активною, таким чином, основним і природним шляхом передачі цієї інфекції є статевий. При цьому епідемічне значення має не наявність ВІЛ в крові, а вторинна локалізація збудника, перш за все, в лейкоцитах сперми і вагінального секрету. Відповідно спинномозкова рідина, слина, сльози, різні інші тканини і біологічні рідини не мають особливого епідеміологічного значення. Проникнення вірусу в організм відбувається в основному через травматично пошкоджену слизову оболонку статевих шляхів і шкіру, а також при ін’єкціях, медичних маніпуляціях, хірургічних втручаннях, гемотрансфузі- ях, що