Читать статья по литературе: "Проблема духовного стоїцизму в новелі Леоніда Мосендза "Роксоляна"" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Пропонована ж розвідка проаналізує новелу «Роксоляна» зі згаданої збірки, зосередившись на осмисленні проблеми стоїцизму людини, яка відстоює свої національні права. Вибір об’єкта дослідження мотивований кількома причинами. Діаспорна критика, зокрема представники Союзу Українок Емігранток, неприхильно оцінила цей твір [15]. Літературознавчі студії по-різному трактують цей твір, зокрема його розв’язку. О. Грицай пропонує дослідити «Роксоляну» як студію про людину покірну в подобі української жінки [1]. Автор монографії «Леонід Мосендз - лицар святого Грааля» І. Набитович характеризує головну героїню як зрадницю [8]. В. Просалова у розвідці «Текст у світлі текстів празької літературної школи» схильна визнати поведінку новітньої Роксолани як людину чину, вірну кохану, не здатну на зраду [12].

Мета нашої статті - дослідити багатоаспектність сприйняття образу головної героїні, простежити його суголосність/відмінність з ідейними концепціями представників празької школи. Виклад основного матеріалу І. Руснак зауважує, що «однією з характерних рис Л. Мосендза як письменника є постійний «внутрішній діалог» з пережитим, тобто з пам’яттю. Цей діалог не зовсім явний, прихований, закамуфльований, однак він нерідко проривається зі сторінок оповідань і новел майстра, особливо в «Людині покірній» [13, с. 320]. Цей внутрішній діалог автор передає через свого оповідача Давида, який переповідає членами чоловічого клубу повчальні історії, пережиті ним у часи визвольних змагань українців за свою державу у перші десятиліття минулого віку. «У новелах «Людина покірна (Homo Lenis)», «Хазарин», «Роксолана», «Великий лук», «На утвор», «Поворот козака Майкеля Смайлза» автор обирає комбіновану форму суб’єктної організації твору, яка поєднує оповідача й розповідача» [13, с. 320]. Отож, композиційною прикметою творів, що входять до збірки Л. Мосендза «Людина покірна», є наявність обрамлень. Новелі «Роксоляна» також властива ця риса.

Конфліктний центр твору - це філософствування різних за віком чоловіків про роль і місце Роксолани в українській історії. Назва твору асоціативно повертає читача на архетипне знання про Роксолану - Настю Лісовську, яка в XVI столітті стала дружиною османського султана Сулеймана Великого і багато чим допомогла українцям, котрі потерпали від турецьких набігів. Однак з уст наймолодшого представника чоловічого зібрання звучить теза, що історія цієї жінки «є вимислом значно пізнішої доби, ніж вона могла статися» [7, с. 48]. Герой шукає відповіді на питання про те, «як вона могла стати султаншою, з наказу, з примусу,... з ґвалту!...» [7, с. 49]. У суперечку з молодим чоловіком вступає досвідчений оповідач Давид, який твердить, що позитивний образ українки-патріотки, котра відцуралася рідної віри задля свого фізичного порятунку й сімейного комфорту, придумали ті люди, які шукали виправдання своїй зраді, а Роксолана - зрадниця і вона стала дружиною ворога своєї батьківщини «може, цілком добровільно, радісно, з любов’ю?...» [7, с. 49]. Така несподівана характеристика дівчини з легенди стає поштовхом до розмови про зраду як прикметну рису українського характеру, котру породили довгі часи бездержавності

Похожие работы