Читать статья по литературе: "Авторські символічні акценти в романі "Тигролови" Івана Багряного" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Безнадія і приреченість суспільства, скованого жахом переслідувань і покарань «без суду і слідства» увиразнена символічним образом народного богатиря-змієборця Кожум’яки (тут, звісно, прочитується така актуальна для українського суспільства проблема відсутності провідника, здатного згуртувати приборканих на визвольну боротьбу): «І нема того Кожум’яки... І ніхто-ніхто їх не визволить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не знатиме й не почує про них. Ніч. Чорна, безмежна ніч» [1, с. 8]. Зрештою автор витворює відповідний глибоко символічний образ - поїзд «Нумер 97» («експрес, которий возіт дрова і лєс» [1, с. 172]), котрий у тексті стає уособленням тієї «екстериторіальної України», України «без стерна і вітрил» [1, с. 175], що, будучи національно знекровленою і розхристаною (розкуркуленням, голодомором тощо), не здатною захистити своїх дітей, розкидала їх по всьому світові: «Уся його Вітчизна ось так на колесах позагеттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... розпачі!.. Голодна!.. безвихідна!.. безперспективна!..» [1, с. 177]. Саме такими бачить автор «вербованих та контрак-тованих», «планових» «заробітчан» [1, с. 175], що масово в 30-х роках XX століття відправлялися на Далекий Схід у пошуках кращого життя.

Кардинально іншим є враження Григорія Многогрішного від Сірків і Морозів, котрі покинули рідний край ще наприкінці XIX століття, знайшовши тут, за словами Сірчихи, «другу Україну, нову Україну, ... але щасливішу.»: «А люди ті самі. І не ті самі. Такі й не такі. Всім такі, лише одним не такі, поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці суворі, загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в без-перервнім змаганні за своє існування» [1, с. 111]. Закладена в цьому описі авторська ідея, на нашу думку, цілком суголосна з відповідною екзистен-ційною позицією найвідомішого представника «Празької школи» Євгена Маланюка, котрий у свій час не лише вибудував своєрідну історіософську концепцію буття України (його він уявляв своєрідним синтезом еллінського панестетизму, варязького активізму та ієрархічності Риму), але й наполягав на кардинальній зміні світогляднодієвих орієнтирів українця: позбутися надмірної сентиментальності та пасивної споглядальності, розвинути активну націєтворчу і державотворчу вольові позиції.

Та повернімося ще до одного потягу, функціональне навантаження якого в тексті теж «працює» на увиразнення ключових авторських акцентів. Це «Тихоокеанський експрес ну мер один», «найліпший і наймодерніший експрес в СССР; найкомфортабельніший експрес у так званій робітничо-селянській державі», «чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії» [1, с. 17], що стає символ «химерного екстериторіального світу», світу «ідеальної

Похожие работы