Читать статья по истории: "Європейський вплив на модерне пробудження українства у сучасній історіографії" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

У цьому контексті особливого значення мали б набувати дослідження регіональної історії з використанням переваг мікроісторії. Проте, на жаль, в останні роки такого не трапилося. Отак, О. Двуреченська, торкаючись на досвіді міста Катеринослава “соціокультурних” проблем ХІХ ст. (зростання економічної потужності, збільшення фінансових надходжень до міського бюджету та ін.), природно звернула увагу на розвиток в останній третині століття такого напряму роботи місцевої Думи, як доброчинність, допомога незаможним прошаркам населення. При цьому нічого не зазначила стосовно культурної модернізації спільноти. Оминула це питання навіть тоді, коли повела мову про зміну соціального складу Думи, зростання питомої ваги в ній інтелігенції [4, 20 - 21]. Також обійшла осторонь і проблему європеїзації.

“Грішить” відсутністю інтересу до європейського впливу на модерне пробудження українства дисертація М. Вороніної. Дослідниця робить акцент на “абсолютній пасивності держави” і ним фактично обмежує “тиск об’єктивних обставин” на поведінку жінок, інтерес до дискримінації яких є предметом її зацікавленості [5, 16].

Не натрапляємо “на Європу” в дисертаціях О. Федорчук, Ю. Коптюха, І. Гурака, Е. Зваричука, Л. Чорної, М. Караванської, Д. Кураса, Ю. Войтенка, В. Гриценка, О. Скус та ін. Навіть у дослідженні Б. Яки- мовича, присвяченого І. Франку як книгознавцеві і видавцеві, автор не вважає за потрібне репрезентувати книговидавничі концепції Каменяра, його видавничу діяльність на тлі європейської залежності, що “потрапляла” до Г аличини з інтелектуально-культурних центрів Австро-Угорської імперії.

У деяких роботах на європейський вплив вказано, проте зроблено це надто скромно, що в контексті запропонованих положень і прикінцевих висновків не дає змоги належно відчувати “детермінацію епохи”. Так, в авторефераті кандидатської дисертації Н. Лагунової читаємо лише: “Тривале перебування І. Лучицького за кордоном вплинуло на суспільно-політичні погляди вченого, що знайшло своє відображення і в його творчості” [6, 17]. Проте, як відомий історик вбирав у себе той колорит французького політичного, культурного та наукового життя, як і італійських, іспанських, німецьких архівів, залишилося нез’ясованим.

Схожий підхід спостерігаємо в дослідженні О. Казакевич, присвяченого не менш плідній діяльності П. Житецького. Авторка скромно вказує, що “написані на високому науковому рівні, праці вченого здобули визнання як в Україні, так і за її межами, двічі були відзначені нагородами Російської академії наук. Вони привертали увагу до України представників європейського наукового загалу” [7, 15].

Маємо визнати, що в дисертаціях останніх років чимало уваги приділено відомим особистостям. Такий вибір “предмету” досить зручний, бо дає можливість тлумачити історичні події відразу у кількох методологічних парадигмах. Це справді полегшує роботу дослідникам, хоча інколи є перешкодою до оптимізації пізнавального

Похожие работы