Читать статья по истории: "Європейський вплив на модерне пробудження українства у сучасній історіографії" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Ґрунтовністю теоретичних положень, які безпосередньо дотичні до проблем європейського впливу на модерне пробудження української спільноти, вирізняється докторська дисертація С. Стельмаха. У прикінцевих положеннях він зазначає, що протягом ХІХ - початку ХХ ст. українське суспільство пройшло складну і тривалу трансформацію. Вектори цих процесів загалом співпадали із загальноєвропейськими, хоча і мали своєрідні особливості. Інтелігенція становила невелику частку населення, але, як і в більшості країн Старого Світу, своєю науковою творчістю та громадською діяльністю формувала елементи публічності й закладала основи громадянського суспільства. Альтернативні “державницьким” ідеям тлумачні моделі базувалися на європейських теоретичних концептах, які широко використовувалися у сфері “всесвітної історії”, характерною ознакою котрої був “універсалізм” [2, 23]. Інтерес до соціальних та економічних проблем історії європейських країн, передусім Франції та Великобританії, був зумовлений суто науковими завданнями і практичними потребами власної нації. Пропонуючи новий погляд, С. Стельмах вважає, що виправдано “говорити не про впливи західноєвропейських ідей на вітчизняних вчених, а на органічний, гомогенний процес їх поширення та сприйняття в європейському інтелектуальному просторі, невід’ємною частиною якого була Україна ХІХ - початку ХХ ст.” [2, 23].

Природно, що окреслені зміни генерували ті осередки освіченої людності, які були сконцентровані в Харківському, Київському, Новоросійському та інших університетах, а також у наукових товариствах - самобутніх комунікаційних центрах, де знайшли поєднання фахові й аматорські студії.

Подібне твердження, тільки на досвіді Галичини, взялася відстоювати інша дослідниця - Н. Мисак. Вона зазначає, що формування української інтелігенції зосереджувалося навколо трьох осередків - середніх і вищих навчальних закладів, студентських товариств. Окрім того, підтверджує положення, що фактично до кінця ХІХ ст. в інтелектуальному середовищі “українського П’ємонту” домінували вихідці з духовенства [3, 17].

Тож не дивно, що соціальні зміни, надто під впливом реформ 1860-х рр., призвели до появи в Україні нової генерації істориків, яка, на основі здобутого досвіду політичної соціологізації своєї епохи, сприймала позитивістську філософію і як наукову, і як світоглядну концепцію. Соціальний контекст визначав спрямованість легітимаційної функції історіографії. В європейському порівнянні поширення позитивізму з оптимістичною теорією прогресу і таке суспільне значення історичної науки було характерним для тих країн, які розв’язували аналогічні політичні завдання, наприклад, для Франції періоду Третьої республіки; Норвегії, Польщі та ін. [2, 25].

Ближче до кінця ХІХ ст., в європейських науках відбувалися інтенсивні інтеграційні процеси, що варто розглядати як результат внутрішнього розвитку окремих наукових дисциплін: накопичення знань, опрацювання

Похожие работы