Читать статья по истории: "Етносоціальний склад українських поселень у складі Польщі до 1569 р." Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Етносоціальний склад українських поселень у складі Польщі до 1569 р. О. М. Жук На формування і розвиток поселень впливають фактори природно-географічного середовища, господарської спеціалізації мешканців, соціально-економічної ситуації й етносоціального складу населення. З огляду на це, актуальним є дослідження особливостей соціальної та національної структур поселень українських земель у складі різних державних утворень. Так, ще історик права М. Владимирський-Буданов вивчав питання чисельності поселень українських земель у складі Литви і Польщі, напрями колонізації й етнографічний склад їх населення [1]. Історію колонізації українських земель, еволюцію, чисельність, соціальну та національну структури поселень у складі Речі Посполитої реконструювали відомі історики минулого й сучасності, зокрема М. Грушевський [2], Н. Яковенко [3] та ін.

Разом із тим, вивчення соціальних, етнічних особливостей та їхнього впливу на розвиток поселень окресленого періоду в межах Польщі поки не було предметом окремого дослідження. Відтак, метою цієї статті є аналіз соціальних і етнічних особливостей українських поселень частини Волині, Галичини та Поділля, які ще з XIV ст. опинилися у складі Королівства Польського. соціальний етнічний люблінський унія

Тоді як основна частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського, Галицька Русь, Західне Поділля, а також частина Волині розвивались у межах Польщі. Соціальний склад населення українських поселень загалом відображав соціальну структуру суспільства Польщі. Верхній щабель соціальної ієрархії посідала шляхта. З кінця XIV ст. на руських землях постійно зростала кількість польської шляхти. Головною причиною була спустошеність територій внаслідок набігів Кримської і Заволзької Орд. Відіграючи для Польщі роль порубіжного щита, Русь потребувала потужних збройних сил, здатних відбити напади ззовні. Саме тому, з ініціативи королівського двору ці родючі землі починають роздаватись у ленне землеволодіння (з умовою виконання спадкової військової служби) дрібній шляхті з Мазовії, Малої Польщі, Сілезії. Водночас на ленних маєтках осідали вояки-ветерани найманих королівських загонів - німці, чехи, угорці, румуни. Оскільки селян-підданих не вистачало, разом зі шляхтою на Русь приїжджали представники інших етносів, заохочені поселенськими пільгами. Слідом за цією, згідно Н. Яковенко, «військовою колонізацією», що мусила забезпечити самооборону краю, просувався ремісничий люд - поляки, німці, євреї. Відтак, уже в першій чверті XV ст. серед міських жителів Сянока було близько 30 % німців, а у Львові їх було понад 70 %. За даними 1500 р., євреї мешкали у 18 містах Руського воєводства, а відповідні назви вулиць і майданів свідчать, що єврейські громади були чималими. Проте, найбільшу групу прибулих становили поляки [3, 115].

Наступну категорію шляхетського стану в українських землях становила галицько-руська боярська спільнота, яка протягом XV ст. активно піддавалася полонізації. Прискоренню колонізаційних процесів серед руського боярства сприяв збіг його життєвих інтересів з цілями прийшлого рицарства, яке прагнуло поширити на Русь права та привілеї, здобуті польською шляхтою. Наслідком, організованої русинами і поляками 1436-1437 рр. першої спільної конфедерації шляхти

Похожие работы