Читать статья по истории: "Історіографія становлення історичної географії в Наддніпрянській Україні (1840-і рр. – початок XX ст.)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Історіографія становлення історичної географії в Наддніпрянській Україні (1840-і рр. - початок XX ст.) Початковий інтерес до історично-географічних знань в Україні зафіксований ще в літописах княжої доби, проте, справжній науковий підхід до проблем історичної географії вперше був продемонстрований лише у 1840-х рр. У другій половині XIX ст. сформувалося й уявлення про предмет історичної географії, з’явилося чимало наукових досліджень українських вчених у цій царині. На рубежі ХІХ-ХХ ст. історична географія отримала статус навчальної дисципліни [1]. У пропонованій статті розглядаються основні публікації, що висвітлюють розвиток історично-географічних студій та викладання історичної географії у Наддніпрянській Україні у 1840-х рр. - на початку ХХ ст.

Першим звернувся до історичної географії в Україні В. Антонович. 1873 р. у виступі на засіданні Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, присвяченого пам’яті ученого-ен - циклопедиста Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873), назвавши останнього творцем історичної географії: «Він, можна сказати, створює історичну географію, поклавши своєю монографією «Про десять древніх російських міст» початок дослідженням з історії заселення краю і особливо колонізації південно-російської» [2, 78]. Праці М. Максимовича, що торкалися питань історичної географії, проаналізовано також у роботах П. Голубовського [3], О. Грушевсько - го [4], П. Клепатського [5], В. Короткого [6].

До другого тому, здійсненого, за ініціативою В. Антоновича, видання творів М. Максимовича, увійшли праці історично-географічні, археологічні й етнографічні. Відділ «історико-топографічний» налічує 40 робіт М. Максимовича, які публікувалися впродовж 1837-1871 рр. у літературно-історичному альманасі «Киевлянин», «Киевских епархиальных відомостях», «Киевском телеграфе», «Москвиче» тощо [7]. Вибрані українознавчі твори М. Максимовича, його праці з історії Київської Русі, Києва, України були перевидані наприкінці XX - на початку XXI ст. [8-10].

Сучасником М. Максимовича був учений з Одеси - Філіп Якоб Бруун (1804-1880), або по-російськи - Філіп Карлович Брун, якого вважали «першим історико-географом Південної Росії». Достатньо повно життя та наукова діяльність останнього висвітлені некрологом невідомого автора в «Журналі міністерства народної освіти» [11], а також у статті його молодшого колеги, ординарного професора Ф. Успенського, яка вийшла в «Записках Новоросійського університету» та окремим виданням [12; 13]. Наприкінці XIX - на початку XX ст. про Ф. Брууна з’явилися відповідні статті у енциклопедіях [14; 15], замітки його учня, екстраординарного професора О. Маркевича [16; 17], спогади його добрих знайомих [18].

Наприкінці XX - на початку XXI ст. про Ф. Бруу - на вийшли кілька змістовних повідомлень довідкового характеру сучасних українських дослідників - А. Непомнящого [19], В. Хмарського, О. Дзиговського [20],

О. Яся [21]. Професор римської історії університету в Торонто - Крістер Фредрік Магнус Бруун, нащадок брата Ф. Брууна, опублікував чотири повідомлення про нього в наукових часописах Фінляндії, Італії, Німеччині та Росії [22]. Найбільш повно життя та наукова діяльність Ф. Брууна висвітлені у статті С. Трубчані - нова [23].

Свої історично-географічні дослідження Ф. Бруун розпочав у 1846 р. і продовжував до смерті. У 1868 р.

Похожие работы