(Назад)
(Cкачать работу)який ретельно охарактеризував причини поширення нових західноєвропейських інтелектуальних та політичних течій, що створило сприятливе підґрунтя для виникнення в першій чверті XIX ст. таємних опозиційних товариств - масонських лож. У праці висвітлено загальні проблеми діяльності опозиційних організацій, їхнє ставлення до самодержавства. Прогресивні погляди декабристів відбилися в їхніх програмних документах. Над одним з таких аспектів - аграрним - працював зокрема М. Савичев [12], дослідивши низку питань, які розкривають процес формування світогляду «перших благовісників свободи».
Теорії українського декабризму завершеного вигляду надав Г. Сергієнко [13-14]. Він акцентував увагу на тому, що Україна стала одним із головних осередків декабристського руху, адже тут у XIX ст. ще жили волелюбні козацькі традиції. Особливу увагу дослідник приділив виявленню впливу декабристів на розвиток революційного руху в Україні. Зібрані факти засвідчили вплив повстання на селян, інтелігенцію, студентство. Отже, за радянської доби опозиційний рух і повстання декабристів, були своєрідним стартовим пунктом історії від якого починався відлік революційної боротьби. Така оцінка виглядала дещо спрощеною, адже не враховувала національного та соціального складу декабристського середовища, індивідуальних і групових інтересів його представників.
На початку 1990-х рр. інтерес до проблеми опозиційного руху в Україні початку XIX ст. суттєво впав, що було зумовлено як об’єктивними (поява нових дослідницьких проблем), так і суб’єктивними (небажання вивчати революційні рухи) чинниками. Останнім часом вчені почали частіше звертатися до боротьби опозиціонерів. Одні вбачають у ній початок революційного визвольного руху - закінчення ери палацевих переворотів, інші - першу масонську змову, але всі погоджуються, що опозиційний рух з кульмінаційним моментом повстання декабристів був рубіжним для Російської імперії.
Серед відомих учених України, протягом усього життя досліджує актуальні проблеми декабристського руху Г. Казьмирчук [15-16]. Разом з Р. Вавренюком, він створив зокрема першу наукову бібліографію декабриста Є. Оболенського. Ряд статей був написаний спільно з А. Сілкіним, брав також участь у підготовці довідника «Декабристи на Україні». На початку 1990-х рр., коли деякі дослідники поквапилися відмовитися від власних праць, Григорій Дмитрович залишився одним з небагатьох в Україні, хто продовжував декабристознавчу тематику, але вже на нових теоретичних засадах. Відхід провідних учених (М. Нечкіної, М. Лисенка) та небажання молоді поповнювати ряди науковців, створили передумови виникнення прогалин у вітчизняному декабристознавстві. Заповнити їх були покликані узагальнюючі праці Г. Казьмирчука, в яких комплексно розглядається процес нагромадження знань про декабризм у радянську добу. В одному з перших таких досліджень, яке хронологічно охоплює період 1917-1993 рр., на основі аналізу документів, наукової та публіцистичної літератури про «благовісників свободи», розкривається сучасний стан декабристознавства. Автор з жалем констатує, що, маючи вагому історіографічну базу, яка дає змогу створювати наукові праці на високому теоретико-методологічному рівні, сучасні дослідники не користуються нею. Натомість усе частіше з’являються праці про