Читать статья по истории: "Історіографія декабристського руху в Україні" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Історіографія декабристського руху в Україні Куниця З. М. Анотація У статті, на основі вивченої літератури, проаналізовано історіографію проблеми декабристського руху початку XIX ст.

Ключові слова: історіографія, декабристський рух, Україна Перші десятиліття XIX ст., зокрема рух декабристів, викликають жвавий інтерес дотепер. Адже складні процеси у світі, наростаюча загроза світового тероризму та розчарування у сучасному стані речей змушують шукати ідеали в минулому, коли люди, що належали до верхів тогочасної еліти жертвували своїм життям, щоб утвердити у суспільстві ідеали волі, братерства, рівності. Неусвідомлені пошуки тогочасною молоддю сенсу життя наповнилися певним змістом під час російсько-французької війни. Особисті переживання, пов’язані з військовими діями на рідній землі та духовний досвід, здобутий в умовах військового лихоліття, сприяли швидкому здобуттю соціальної зрілості «синів 1812 року». Невдовзі декабристи зробили перший крок до жаданої свободи, але зазнали поразки від царизму. Мета цієї статті зумовлена тим, що опозиційний рух першої чверті XIX ст. потребує подальшого осмислення.

Історіографія опозиційного руху означеного періоду в Російській імперії бере свій початок відразу після його розгрому. Урядове тлумачення подій від початку домінувало на історіографічному тлі, адже владі необхідно було створити таке розуміння здійсненого, яке повністю маскувало реальну небезпеку переможеного повстання. Втім, повідомлення про виступи, а згодом страта п’ятьох їх учасників, шокували багатьох тогочасних інтелектуалів, зокрема й О. Герцена [1]. Він став дослідником історії декабризму і послідовником революціонерів. Детально характеризував передумови руху, прослідкував закономірність та неминучість протесту проти самодержавства та кріпосного права, чітко показав різницю між палацевим переворотом і тим, що відбулося на Сенатській площі, дав яскраве формулювання історичного значення діяльності перших російських революціонерів. До речі, саме О. Герцен вперше застосував термін «декабристи».

Першими істориками руху були самі декабристи, вважаючи необхідним відобразити події для нащадків: «Про нас в історії сторінки напишуть» - говорив О. Бестужев [2], але він помилився - про них написали томи. Після того набула поширення ліберальна концепція опозиційного руху. Певним чином вона висвітлена в праці А. Пипіна «Исторические очерки. Общественое движение в Росии при Александре І» [3]. Він намагався довести, що декабристи - лише продовжувачі тих самих починань, які характерні для перших років царювання Олександра І. Помітним є тлумачення історіографії кінця XIX ст. у ранзі замовчування, що декабризм - опозиційний рух. Складається враження, що російське дворянство або було задоволене своїм становищем, або їхні погляди придушувалися царатом.

Новий поштовх до досліджень вказаної проблеми припав на перші десятиліття XX ст. У 1920-х рр. академік С. Єфремов [4] сформулював оригінальні теорії українського масонства та декабризму, суть яких зводилася до визнання впливу українських традицій та культури на формування світогляду багатьох членів таємних товариств, що діяли в Україні. Він також одним із перших поставив питання про місце опозиційного руху в історії України, намагаючись пов’язати його з

Похожие работы