Читать статья по основам права: "Формування та розвиток системи договірного регулювання у сфері інтелектуальної діяльності" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Дослідження особливостей розвитку законодавства у сфері регулювання окремих видів договорів щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності також важливе з огляду на наявні в цивілістиці різні точки зору щодо предмету та системи договорів у зазначеній галузі, поверхневу та подекуди суперечливу законодавчу регламентацію договірних відносин у межах інтелектуальної діяльності.

Зазначеними факторами зумовлюється актуальність даного дослідження історичних аспектів становлення та розвитку системи договірного регулювання у сфері інтелектуальної діяльності.

Насамперед слід наголосити, що у сфері авторського права протягом тривалого часу основним договором, спрямованим на розпорядження майновими правами на літературні та художні твори, був видавничий договір. авторський правовий договірний радянський

Зокрема, в останньому законі про авторське право дореволюційної Росії (Положенні про авторське право від 20 березня 1911 року), у ст. 6, зазначалося, що договір про відчуження авторського права, про поступку права на видання чи про надання права перекладу, публічного виконання твору чи іншого належного автору права іншій особі має бути викладений письмово. У силу видавничого договору автор, що уступив іншій особі (видавцю) право на одне чи кілька видань свого твору, зобов’язаний був надати твір у розпорядження видавця, який, зі свого сторони, повинен був видати цей твір у належному вигляді і в обумовленій кількості екземплярів і вжити всі інші звичайні заходи до поширення видання (ст. 65).

У законодавстві Радянського Союзу видавничий договір також був протягом тривалого часу основною та подекуди єдиною формою реалізації авторських майнових прав. Так, Основи авторського права, затверджені постановою ЦВК і РНК СРСР від 16 травня 1928 р., у ст. 16 містили таке формулювання: «Авторське право в частині чи в цілому може бути відчужене за видавничим договором, за заповітом чи іншим законним способом». У законі УРСР про авторське право від 6 лютого 1929 р. буквально відтворювалися положення ст. 16 загальносоюзних основ.

В юридичній літературі того періоду протягом тривалого часу активно дискутувалися норми щодо укладання видавничих договорів. Наслідком доктринальних спорів стала поява теорій «уступки прав» та «дозволу». Перша виникла ще на підставі законодавства періоду НЕПу та базувалася на положенні згаданої ст. 16 Основ 1928 р. та ст. 17 постанови ВЦВК і РНК РРФСР від 8 жовтня 1928 р. «Про авторське право», що визначала видавничий договір як угоду, згідно з якою автор уступає на певний строк виключне право на видання твору. Ці положення були поширені також на інші види авторських договорів та до середини 50-х років одностайно трактувалися в літературі як договори про уступку на певний строк виключних авторських прав. Найбільш послідовно дана точка зору була висловлена в працях В.І. Серебровського, який указував, що в Основах авторського права 1928 р. під відчуженням авторського права варто розуміти його уступку на певний термін.

Проте в середині 50-х років стала висловлюватися думка про те, що за авторським договором автор, зберігаючи за собою всі авторські права, лише дозволяє організації-контрагенту використовувати визначеним у договорі способом свій твір. Дана теорія була докладно обґрунтована в

Похожие работы