Читать статья по биологии: "Біолого-географічна концепція етносу Л. Гумільова" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

БІОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЕТНОСУ Л. ГУМІЛЬОВА К.В. Івангородський У середовищі одноманітної радянської історичної науки чи не єдиним напрямом поліваріантних підходів до досліджень була етнологія (як теорія етнічного, на противагу описовій етнографії). Ця атиповість не була ні експериментом, ні прогресивністю офіційної науки. З’явилася вона, на наше переконання, цілком «випадково» та має завдячувати чіткому розподілу ролей серед радянських наукових сфер. Мова йде про позбавлення радянських природничих наук (у силу винятково соціо-гуманітарного доробку «класиків марксизму-ленінізму») тієї монолітної ідеологічної конструкції, що тримала в щільних лабетах насамперед філософію (основу методології) та історію як основний інструмент тоталітарної системи для промивання мізків. Тому, коли «географ» Лев Гумільов запропонував «позаофіційну» теорію етносу, когорта «однодумців» з Інституту етнографії АН СРСР, очолювана його директором Юліаном Бромлеєм, хоч і ідеологічно затаврувала, і огульно розкритикувала це «інородне дітище» етнології, все ж змушена була вести діалог з непоступливим і талановитим колегою.

Взаємини Л. Гумільова з офіційними етнологами безсумнівно важлива і повчальна сторінка історії радянської науки, але має досліджуватися окремо. Сьогодні ж, коли ідеологічні баталії серед етнологів давно вщухли, можна менш емоційно аналізувати наукову спадщину їхніх учасників, прагнучи виявити дійсно раціональні зерна різних концепцій, а також явні вади та дискусійні моменти, без яких не обходиться жодна наукова теорія. Все це стосується й інтерпретації такого складного концепту, як «етнос», зокрема й у науковій візії Л. Гумільова. І варто відразу зауважити, що теорія етносу останнього, попри сміливий виклик зашкарублій радянській офіційній позиції та попри революційність і екзотичність її постулатів, далеко не є ідеальною, а натомість містить у собі чимало суперечностей, які надавали і надають опонентам цього вченого суттєві козири.

Специфіка категорії «етнос» дотепер привертає чимало уваги дослідників, попри її критику постмодерністами. Однак досі не існує більш-менш чіткого розуміння цього явища. Водночас існує ще й термінологічна плутанина, пов’язана із синонімічним вживанням щодо поняття «етнос» категорій «народ», «нація», «етнічна спільнота», що зумовило значну полісемантичність дефініцій категорії «етнос» у сучасній етнологічній науці [1]. Прихильники інструменталізму, конструктивізму і його пострадянські послідовники взагалі виступають проти історичної реальності етносу, вважаючи його певною науковою абстракцією, котра, на їхню думку, містить у собі значну кількість соціальних зв’язків людей, що інколи знаходять необхідність у самоідентифікації в історико-культурному смислі. Однак «чому це відбувається, що полягає в основі цієї необхідності - про це прибічники конструктивізму не говорять» [2, 4].

Навряд чи можна погодитись із думкою про «необ’єктивність» існування етносу. Адже вона ґрунтується на певних соціо-філософських умовиводах, як правило, без урахування історичної дійсності. Причому цілком можна погодитися з Л. Гумільовим, що «про існування етносу говорить тільки те, що він безпосередньо відчувається людьми як явище (феномен)» [3, 31]. Загалом у розпорядженні

Похожие работы