Читать статья по политологии: "Досвід і практика національного примирення в Іспанії" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Важливе значення в подіях 1930-х рр. відігравав ідеологічний фактор. Після перемоги на парламентських виборах у лютому 1936 р. коаліції лівих партій уряд Народного фронту застосував тактику проведення реформ «знизу», методами прямої дії, що призвело до посилення політичного хаосу та розбалансування й без того слабкої та виснаженої кризою економіки. Ліві активісти ініціювали репресії проти політичних клубів і видань правої опозиції та переслідування служителів католицької церкви. В умовах зростання політичного насильства, масових страйків та соціальних заворушень становище в країні все більше набувало ознак анархії. У цей час частина військового керівництва та політиків правого спрямування встановила зв'язок з представниками урядів Німеччини та Італії з метою отримання воєнної допомоги для організації заколоту.

Приводом для початку громадянської війни стали політичні вбивства в липні 1936 р. лейтенанта республіканської громадської гвардії X. Кастільо та лідера монархістів X. Кальво Сотело (партія «Іспанське оновлення»).

Після заколоту в армії (17 липня) та початку воєнних дій легітимний республіканський уряд у Мадриді зволікав з нагальними заходами в сенсі визначення й дотримання єдиної тактики, проведення мобілізації та налагодження вертикалі управління, що сприяло успішному розгортанню наступу заколотників. На початку громадянської війни в різних провінціях створювалися неоднорідні в політичному відношенні самочинні революційні комітети та хунти захисту республіки. У ході війни троцькісти, комуністи та функціонери основних профспілкових об’єднань намагалися копіювати радянський досвід робітничо-селянської революції, зокрема експропріацію земель церкви та латифундистів, встановлення робітничого контролю в промисловості, «колективізацію». Представники лівих партій у місцевих органах влади вдавалися до «червоного терору» проти поміщиків, буржуазії, офіцерів та священників. Загалом у роки громадянської війни загинуло майже 7 тис. представників духовенства. Засоби терору широко застосовували й військові формування учасників заколоту, які провадили масові розстріли лівих активістів та полонених.

Восени 1936 р. центральний уряд республіки ухвалив рішення щодо централізації управління та впровадження жорсткої дисципліни, однак у Країні Басків та Каталонії продовжували діяти регіональні структури влади, які ухвалювали рішення без огляду на директиви, що надходили з Мадриду. Криваві збройні сутички траплялися й між учасниками різних течій республіканського табору, зокрема між комуністами та троцькістами в Барселоні 1937 р. [3, с. 59-62]

Військовим успіхам заколотників на чолі з генералом Ф. Франко сприяла допомога з боку Італії та Німеччини, які налагодили постачання зброї та надіслали свої військові контингенти (німецький легіон «Кондор» та інший персонал чисельністю близько 10 тис. та італійський добровольчий експедиційний корпус чисельністю до 125 тис. осіб).

Наслідки громадянської війни

Сукупні людські втрати внаслідок війни становили 450 тис. осіб, із них 320 тис. прибічників республіки та 130 тис. націоналістів. Понад 500 тис. республіканців емігрували. Економіку країни було вщент зруйновано. У 1939 - 1940 рр.

Похожие работы