Читать реферат по истории: "Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Альбом старовинних музичних (салонних) п'єс і романсів

Серед музичних раритетів архіву видатного українського музикознавця М. Грінченка, що зберігається в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського є “Старовинний альбом салонних п’єс і романсів” – рукописна пам’ятка 30–50-х рр. ХІХ ст. В жодній з праць вченого не виявлено слідів найменшої уваги до названого рукопису, тоді як проблематика, якою він володів, а це – музичний побут українських міст, міська музична культура, – вилилася в чудове дослідження про український романс [3]. У контексті висловленого названий альбом, так би мовити, “вислизнув” з поля дослідницьких інтересів музикознавця через відсутність, на перший погляд, будь-якої дотичності цього музичного джерела до української тематики.

Та обставина, що серед значної кількості нотних зразків вокальної та інструментальної музики, власне кажучи, малознайомих прізвищ композиторів, знайшлося два ноктюрни Олександра Лизогуба, викликала значний музично-історичний інтерес до цього давнього музичного документа. У радянських джерелах постать Лизогуба представлено як композитора і піаніста – одного із засновників української фортепіанної музики [9; c. 137]. Додамо, що йдеться про одного з нащадків старовинного козацько-старшинського роду на Чернігівщині.

Вивчення цієї музичної пам’ятки дозволяє “воскресити” деякі сторінки української музики, її живого побутування в умовах великосвітських салонів російської столиці 30–50-х рр. ХІХ ст., коли Україні відводиться роль глухої провінції т. зв. “Юга России”. У цей час музичне життя зосереджено, як і раніше, у панських маєтках, але має усі ознаки згасання своєї “колишньої слави”. Так, зворушений співом кріпацького хору в батуринському палаці родини Розумовських ще в 1810 році, князь І. Долгорукий залишив запис: “Вони мене заспівали до сліз”, та в 30-і рр. від цієї капели мало що залишилося [10; c.345]. З історії української культури в цей час відомо кілька інших знатних фамілій, для яких справою честі і гонору вважалися підтримка і плекання музично-артистичної справи. Згадаймо хоча б волинського сенатора Й.Іллінського, музично-культурний осередок Тарновських у Качанівці на Чернігівщині. Назагал же 30–40-ві рр. ХІХ ст. музичного життя поміщицьких садиб характеризуються тенденцією спаду (там само, с. 349). Хоча й у багатьох маєтках українських вельмож належний фетиш музично-побутового життя підтримувався аж до скасування кріпацтва, все ж зазначений проміжок – 30–40-ві рр. – своєрідний перехідний період у розвитку музично-культурного життя України, домінуючою тенденцією якого стає професіоналізація його різних чинників. Кріпосні музиканти поступаються т. зв. вільним артистам, музикування з салону переходить на публічну естраду, придворні театри невдовзі стають імператорськими. Ще стрімкіше аналогічні процеси розвиваються в культурних центрах Росії – Петербурзі, Москві.

У 30-ті рр. в Петербурзі друкується чимало альманахів, призначених для домашнього або салонного музикування з вельми характерними назвами, як от: “Жасмин и Роза” – “подарок для туалета на 1830 год любительницам и любителям песен”, “Новейшее собрание романсов и песен” або “Подарок на 1832 год для милых девушек и любезных женщин” [7; c. 122].

Похожие работы