Читать реферат по истории: "Українознавство в розбудові громадянського суспільства" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Українознавство в розбудові громадянського суспільства

Почнемо з нагадування, що Міжнародна конференція з українознавства 1993 року була присвячена найактуальнішій тоді проблемі – розбудові Української держави.

По-своєму символічно, що через десять років ми актуалізуємо проблему українознавства в розбудові громадянського суспільства.

Зрозуміла гострота проблеми в 1992 р.: тоді йшлося не тільки про необхідність будувати Українську державу, а й про змістовне наповнення самого поняття "Українська держава", оскільки дискусії точилися не лише щодо наявності держави в Україні до прийняття Декларації про незалежність, а й щодо змісту поняття "Українська держава" як парадигми щодо найпосутнішого: чи є тотожними поняття "державність в Україні" і "Українська держава".

На жаль, і досі ті поняття для декого вкладаються хіба що в територіально-адміністративні рамки і не фіксують найголовнішого: чим же нова державність відрізняється від тієї, що існувала (а вона за всіма формальними ознаками таки існувала!) до 1991 року. А це є наслідком того, що ми досі маємо ідею національної держави як орієнтир і мету і не маємо визнаної суспільством наукової ідеології її трактування та розвитку. Однією з причин є й те, що ми аналогічно ототожнюємо ідеологію держави з національно-державницькою ідеологією.

Знову доводиться жалкувати, що аналогічною є ситуація й з проблемою громадянського суспільства. Як приваблива ідея, воно мало не в усіх на слуху. Одначе...

Пригадаймо відоме: "є ті, що слухають і не чують, а дивляться – і не бачать..." В усіх радянських святцях говорилося про права кожного народу на самостійність аж до відокремлення, – але хто бачив хоч якийсь документ (не кажемо вже – про факт) реального відокремлення? Чехи, поляки, угорці умилися кров'ю лише за стократ декларовані права та спробу впровадити хоч елементи свободи, але які не спиралися на правові документи та реальні механізми реалізації дійсно існуючого природного права кожного народу. І все ж на всіх велелюддях, і особливо в Україні, ідеологи неоімперії вірнопіддане вітійствували про здійснений ідеал суверенізації націй... Не соромлячись і не печалячись, що й самі стають могильниками навіть ідеалу суверенітету.

Історія повторюється з ухилом від героїзації існуючого стану до фарсу.

Характерним прикладом у цьому плані є стаття у газеті День" з по-парубоцькому кокетливою назвою "Україна, яку ми не знайшли" з підзаголовком, котрий ще уточнює маніакальний негативізм оцінки стану і перспектив нашого життя: "Незавершений проект – одночасно надія і її крах".

Зауважимо: загалом стаття і з важливими та корисними спостереженнями. Одначе – неконструктивна, бо однозначно негативістська.

Зрозумілий пафос її уже із заглавних акцентів: лише 23% опитаних (свідомо акцентуємо на цьому факті!) зазначили, що відчувають гордість з приводу незалежності України, зате 25,4% відчувають розчарування у зв'язку з розпадом СРСР; і 25% "байдужі до цього дня". А це, мовбито, означає, що Схід цілком, Захід цілком (як і Південь та Північ) України є абсолютно протилежними (?!), і – також в усьому: в ставленні до незалежності, демократії і тоталітаризму, до національної ідеї, її носіїв та політичних партій, до будь-якого змісту політичних реформ.

Похожие работы