Читать реферат по лингвистике, филологии, языкознанию: "Мова – характер народу" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

на тему:

П Л А Н

Мова – це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. Функції мови. Мова і суспільство. Мова і мовлення. Структура мови. Сучасна українська літературна мова. Значення мови.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих - рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів

Життя духовного основа.

Українську мову знають насамперед за безмертиним мистецькими зразками класиків і народнопоетичною творчістю. Визначний учений Росії І.І. Срезневський стверджував, що українська мова – “одна з найбагатших мов слов’янських” і назвав її “поетичною, музикальною, мальовничою”.

Відомий російський письменник Микола Берг із захопленням писав про українську мову і пісню: “чарівна, ніжна й граціозна”, а Лев Толстой додав: “Скільки в них краси і грації, скільки дужого, молодого почуття й сили!” Любив “чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову” М. Горький, народну поезію України він назвав “апофеозом краси”.

Мова, як відомо, є основним знаряддям людських стосунків, нею повсякчас користується людина, висловлюючи свої думки, спрямовуючи свою діяльність до певної мети. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо за допомогою мови налагоджують своє виробництво, передають новим поколінням величезний досвід, набутий людством протягом віків.

Ми думаємо, як правило, словами. Мова й думка йдуть поряд. Освіта, наука, мистецтво, культура, пов’язані з мовним вихованням, вони не можуть розвиватись, якщо занепадає мова – найголовніше і найбагатше джерело національної духовності.

Величезну роль у розвитку суспільства відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови, в процесі історичного розвитку суспільства виникає літературна мова, тобто мова державних установ, громадських організацій, навчальних закладів, науки, преси, театрів, а пізніше – кіно, радіо, телебачення тощо.

Літературна мова має свій словниковий склад, умовні граматичні форми, установлену вимову, єдиний правопис. Спочатку літературною мовою вважалася книжна мова. Склалося так, що після прийняття в Київській Русі християнства (988 р.) книжною мовою стала староболгарська (церковнослов’янська мова), яка прийшла на Русь разом з культовими книжками. Створили її брати-месіонери, проповідники православ’я Кирило та Мефодій на основі західноболгарської (македонської) говірки міста Солуня (тепер Салоніки).

Близько 863 р. брати переклали грецько-візантійські церковні книжки рідною їм говіркою, і згодом ця мова в Болгарії поширилася як літературна. Для здійснення такого перекладу потрібна була слов’янська азбука, її й створив старший брат, пристосувавши грецькі

Похожие работы