Читать реферат по музыке: "Музичні інструменти: сопілка, бандура, цимбали, баян, домра, балалайка, гітара" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Першим концертним інструментом з точною настройкою, хроматичним звукорядом і з тональним перестроювачем типу рухомих целулоїдних кілець, розміщених на поверхні, стала сопілка майстра-конструктора І.Скляра. Основою для удосконалення стала 7-ми отвірна сопілка народного умільця І.Яроша. В процесі роботи над удосконаленням сопілки І.Скляру вдалося виробити сталі принципи виготовлення стандартних інструментів, на яких за допомогою комбінованого перекривання аплікатурних отворів при відповідному струмені повітря можна добути увесь хроматичний звукоряд. Як пише сам І.Скляр „метою цієї клопіткої роботи стало створення основи, на якій склалася б школа гри на сопілці, а також, що головне, виховання виконавців гри на цьому чудовому народному інструменті” [4, 4]. Окрім теоретичних обґрунтувань, І.Скляр у своїй книзі „Подарунок сопілкарям”, подає нотний додаток, де вміщені рекомендації щодо виконання нотного матеріалу. Серед творів, що увійшли до цієї книги: дуети (сопілки І і ІІ; фортепіано і сопілка; сопілка і бандура); квартети (сопілки І, ІІ, ІІІ і фортепіано); квінтети (сопілки І, ІІ, альт, бандури І і ІІ).

Процес удосконалення сопілки на цьому етапі ще не був завершений, Н.Матвєєв ще в кінці 50-х наголошував: „Процес удосконалення і хроматизації сопілки ще не закінчено, їй належить велике майбутнє в сім’ї українських народних інструментів” [ , 28]. В 1970 році майстер Д.Ф.Демінчук створює хроматичну сопілку на 10 отворів, де хроматичний звукоряд легко добувається послідовною аплікатурою. Відкриваються класи сопілки у вузах, зокрема у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (сьогодні музична академія). Серед викладачів спецкласу доцент М.Корчинський став активним творцем репертуару та впровадив в учбовий процес „нову, специфічно сопілкову виконавську технологію”, що стало результатом його багаторічного досвіду [1, 17].

Саме в другій половині ХХ століття сопілка академічний, професійний народний інструмент отримала своє утвердження завдяки багатьом чинникам, головне місце серед яких належить засновнику сопілкової академічної школи І.Скляру. На цьому наголошує М.Корчинський: „Шанс народитися новою, окремою сопілковою культурою їй дало ХХ століття” [1, 18]. Бандура

Кобза-бандура належить до струнно-щипкових інструментів, що існував у східних слов’ян ще в докиївську добу. Про це свідчать історичні пам’ятки стародавньої культури (літературні і графічні), фрески Києво-Софійського собору (1037 рік), арабські письменники Х століття Ібн Даста [5, 31], Ібн-Фадлан [6, 98].

Перші зразки цього старовинного українського інструмента були технічно обмеженими, діатонічними, з малою кількістю струн, у деяких з них були навіть лади на грифі. За словами М.Лисенка „у наших українських козаків і у селян наших взагалі кобза була найулюбленішим інструментом” [3, 14].

В кінці ХVІІІ – ХІХ ст. носіями кобзарського мистецтва були старці, злидарі, сліпці-бандуристи. Цей період знаменується появою приструнків, які „на бандурі були заведені спеціально українцями” [7, 165]. Стрій бандури змінювався в залежності від виконуваного твору. Звичайна кобза часів М.Лисенка мала 12 струн: 6 бунтів (басів) і 6 приструнків, широкий

Похожие работы