Читать реферат по истории: "“Велика еміграція” і національно-визвольний рух у 30-40-х роках ХІХ ст. у Польщі" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

“Велика еміграція” і національно-визвольний рух у 30-40-х роках ХІХ ст. у Польщі

Після придушення повстання тисячі поль­ських вояків виїхали до Пруссії і Австрії. Емігрували також члени Національного уряду, депутати сейму, письменники, журналісти, студенти, середня та дріб­на шляхта, ремісники і селяни. На відмі­ну від старої еміграції, переважно магнатсько-шляхетської, нова еміграція за своїм соціальним скла­дом була надзвичайно строкатою. Наприкінці 1831 р. Микола І оголосив амністію, що дозволяла біженцям повернутися на батьківщину. Однак ця амністія не поширювалася на політи­ків, а також жителів областей, що не входили до Королівства Польського.

Прусські й австрійські власті примусили багатьох рядових і підофіцерів прийняти "царську ласку" й повернутися до Ко­ролівства, де їх відразу забрали до російської армії. Проте понад десять тисяч осіб — офіцерів і солдатів, а також полі­тичних діячів — обрали для себе долю вигнанців. Еміграція після поразки Листопадового повстання за її численність і ви­значну роль у змаганнях за незалежність, у розвитку культури й зміцненні національного духу дістала назву Великої еміграції.

Біженці оселялися в європейських державах, на співчут­тя яких у польському питанні вони сподівалися — в Англії, Бельгії, Швейцарії і передусім у Франції. Керівники більшості країн побоювалися, що численні угруповання емігран­тів пропагуватимуть революційні ідеї, а тому намагались осе­ляти біженців таким чином, щоб вони не утворювали занад­то великих скупчень. Попри невеличку грошову допомогу, яку уряди Франції, Англії та Бельгії надавали польським емі­грантам, матеріальне становище більшості з них було вкрай скрутним.

Емігрантів об'єднували любов до вітчизни і туга за нею, але розділяли погляди на минуле і майбутнє рідної країни, на причини поразки повстання й методи подальшої боротьби за свободу, на характер майбутнього політичного устрою і соці­альних перетворень. У результаті суперечок виникло кілька угруповань різної політичної спрямованості.

Аристократи, відомі політики і керівники повстання, замо­жні поміщики й узагалі всі противники радикальних соціальних реформ зосереджувалися навколо вже старого князя А. Чарторийського та його паризької резиденції під назвою "Готель Лямбер". Майбутня Польща уявлялася їм як конституційна монархія в кордонах 1772 p., котра б гарантувала рівність усіх громадян перед законом, а політичні права надавала лише заможним. Вони вважали, що змагання за незалежність по­новляться тільки в разі війни західних країн з Росією і пораз­ки царату в ній. До початку такої війни слід готувати кадри для майбутнього повстання. Князь та його прибічники вод­ночас визнавали необхідність розкріпачення селян і наділен­ня їх землею, яку вони обробляли.

Демократичний табір очолював видатний польський істо­рик і політичний діяч Йоахім Лелевель (1786—1861). У грудні 1831 р. він створив Польський національний комітет, програма якого передбачала відродження Польської держави як республі­ки. Шлях до незалежності, на його думку, пролягав через по­встання в усіх трьох частинах Польщі. Лелевель виступав за скасування кріпацтва й демократичну владу народу. Його при­хильники підтримували зв'язок з революційними організаці­ями інших

Похожие работы