Читать реферат по культурологии: "Видатні представники Італійського Ренесансу" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Що стояло за звертанням до Античності? Чому так часто об'єктом дослідження мислителів і художників Ренесанс ставали вчення Платона і Плотіна? Чому античне просторове мистецтво так притягало увагу художників? Нове світовідчування людини, певний, можливо, наївний оптимізм мислення мали потребу в світоглядній опорі, обґрунтуванні, чим і виступила класична старожитність. Саме звертання до класичної старожитності пояснюється не чим іншим, як необхідністю знайти опору для нових потреб розуму і нових життєвих устремлінь. З філософських вчень Античності насамперед платонізм і неоплатонізм виявилися найбільш притягальними для гуманістів. Неоплатонізм, витлумачений середньовічними мислителями, був знайомий гуманістам. Ренесанс очистив його від догматичного середньовічного впливу, так само як переосмислив і античний зміст.

Ще античний неоплатонізм переосмислив вчення Платона, інтерпретував вчення Арістотеля про Нус (переосмислений платонівський світ вічних ідей), переробив вчення стоїків про еманацію першовогню, яка в неоплатоніків перетворилась в чисто значеннєву еманацію Нуса, в особливу рухливу ідею, — джерело руху взагалі — Світову Душу, і, нарешті, неоплатонізм збагатився поняттям Єдиного. Якщо в Платона це всього лише абстрактна загальна категорія, то в неоплатоніків — максимально конкретне оформлення життя і буття. Античний неоплатонізм був в своїй основі космологією з спробою пояснити правильність космічного кругообертання, круговороту речовин і душ в природі.

В Середні віки неоплатонізм був спрямований на теорію абсолютної особистості, що існує вище всякої природи і світу і є творцем всякого буття з нічого. Натомість ренесансний неоплатонізм, з одного боку, намагається підняти і утвердити матеріальний світ за допомогою категорій античного неоплатонізму, а з іншого боку — в нього багато спільного з середньовічним неоплатонізмом і, насамперед, з культом універсальної і самостійної особистості. В результаті Всесвіт, в якому перебуває людина, мислиться насиченим божественним змістом, а людина стає особистістю, що прагне абсолютизуватись, здійснити себе в «своєму гордому індивідуалізмі». Таким чином, ренесансний неоплатонізм набуває переважно антропологічного характеру.

Збагнення людиною світу, наповненого божественною красою, стає однією зі світоглядних задач гуманістів. Світ притягає людину, оскільки він одухотворений Богом. А що краще може допомогти йому в пізнанні світу, ніж її власні почуття. Людське око в цьому сенсі не знає рівних. Тому в епоху італійського Ренесансу простежується пильний інтерес до візуального сприйняття, розцвітають живопис і інші просторові мистецтва. Саме вони, наділені просторовими закономірностями, дозволяють більш точно і вірно побачити і відобразити

Похожие работы