Читать реферат по политологии: "Політичні та правові погляди Бенжамена Констана" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Політичні та правові погляди Бенжамена Констана Основоположником лібералізму у Франції був визначний мислитель Бенжамен Анрі де Ребек Констан (Constant), 1767-1830, якого називають духовним батьком лібералізму на європейському континенті. Поява його перших політичних праць пов'язана з періодом Великої французької революції. Зокрема, праці "Про дію терору", "Про реакції" з'явилися в 1796-1797 рр. Уже в цих працях з'являються ідеї, які згодом дали підставу Констану стверджувати, що упродовж сорока років він захищав один і той же принцип - свободу у всьому. За критику терору, розв'язаного Директорією, Констан змушений був емігрувати і повернувся до Франції тільки після реставрації Бурбонів, брав активну участь у державному та політичному житті, був одним з провідників ліберальної партії. Констану належить чимало наукових і публіцистичних праць. Головні серед них: "Роздуми про конституції та їхні гарантії", "Про стародавню свободу порівняно зі свободою сучасною" та "Курс конституційної політики", який побачив світ уже після смерті автора в 1872р., а також "Питання про свободу преси", "Про свободу брошур, памфлетів і журналів" (1814), "Питання про законодавство стосовно преси у Франції" (1818).

Вивчаючи творчість Б.Констана, його політико-правову концепцію, важливо розглянути ті питання, які мають визначальне значення для самого мислителя і які дають підставу вважати його основоположником лібералізму.

Лібералізм Констана та його послідовників протистояв напрямам, які беруть свій початок в античності і до сьогодні мають суттєвий вплив і прихильників. Суть розбіжностей між ними полягає у тому, що лібералізм визнає за людською сутністю схильність до добра. У тих випадках, коли почуття не засліпили її розуму, людина використовує свою свободу для поліпшення свого становища, становища своєї сім’ї, своєї держави. Розум і власний інтерес примушують її рухатися поступово шляхом прогресу. Вади стримують цей рух, але вади - це хворобливий стан окремої особи, а не характерна риса всього людства. Держава (уряд), яка утискує свободу, стримує тим самим водночас добро і зло, при тому незмірно більшою мірою добро, аніж зло. Антиліберальні напрями вважають, що людина, за своєю суттю, є створінням гріховним, схильним зловживати своєю свободою на шкоду собі та іншим. Тому уряд (влада) постійно намагається запобігти можливим відхиленням, керуючи істотою, яка не спроможна керувати собою. Народ є вічно неповнолітній, він ніколи не досягає дієздатності і його опікуном є декілька безгрішних людей, які мають назву влади.

Проте свобода може також мати недоліки, оскільки ще не знайдено такої сили, моральної чи матеріальної, яка, служачи добру, не служила б водночас і злу. Тож треба навчити людину самій керувати собою. Це обов’язок законів і суддів. Неможливо запобігати діям, оскільки попереджувати їх означало б гальмувати ще не відому силу і, судячи з усього, більш корисну, ніж шкідливу. Однак, оскільки дія вчинена, проти неї можна вжити заходів обмеження заради спокути минулого і у вигляді перестороги на майбутнє; регулюючою владою у суспільстві є не виконавча влада (адміністрація), а правосуддя.

Відмінність між антилібералізмом і лібералізмом полягає у тому, що перший перешкоджає добру, щоб запобігти злу, при

Похожие работы