Читать реферат по музыке: "Свято народної пісні та музичних інструментів України" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

історична пісня: “Ой на горі та женці жнуть”, “За Сибіром сонце сходить”;

співанки-хроніки: “Ой летіла зозуленька, почала кувати”;

балади: “Ой не ходи Грицю”, “Їхали козаки із поля додому”.

Календарно-обрядова і родинно обрядова пісенність, що належить до ліричного роду, включає в себе жанри: колядки та щедрівки, веснянки, купальські, жниварські, весільні пісні та голосіння: “В пана господаря”, “Подоляночка”, “На Івана, на купала”, “По садочку ходжу”, “Тече вода каламутна”, “Взяв би я бандуру”, “Туман яром, туман долиною”.

Красу і силу народної пісні глибоко розуміли визначні діячі нашої літератури і мистецтва. Саме з піснею, з кобзарською думою пов’язував Тарас Шевченко безсмертя народного генія і славу рідної землі:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Для великого Кобзаря народна пісня була школою мудрості і правди, живою історією батьківщини.

ІІ. Історія українських музичних інструментів. 1. Ми з вами прослухали декілька пісень. Всі вони виконувались у музичному супроводі. Музичні інструменти українського народу протягом свого багатовікового існування пройшли величезний шлях розвитку. Давайте познайомимося з деякими музичними інструментами, на яких грали наші предки.

2. Басоля. Диво дивне: наскільки вдало наші предки наділяли іменами речі і предмети, зокрема і музичні інструменти!

Басоля... Одразу вчуваєш басування дещо сумовите і протяжне, як її звучання. Походить вона від слів “бас” чи “басок”, але жіночого роду. Це про такий інструмент пісня: Ой, у гаю при Дунаю

Там музика грає,

Бас гуде, скрипка плаче –

Милий мій гуляє...

В Україну басоля потрапила, як вважають, із заходу: запорозькі козаки, мабуть, завезли її на Січ. Оркестр з басолею грав на весіллі сина Богдана Хмельницького Тимора.

Вона нагадує віолончель або великих розмірів скрипку. Виготовляли її самі виконавчі майстри, не дотримуючись певних розмірів.

Нині зустрінемо басолю хіба що в музеї.

3.Тулумбас. Спритні на вигадку запорізькі козаки дали це наймення литаврам – своєрідному барабану, виготовленому у вигляді великої мідної чаші, зверху обтягнутої воловою шкурою. Тулумбаси бували такі великі, що часом у них били вісім чоловік. Назвали їх ще набатом.

Без тулумбаса не існувало б Запорізької Січі. Його гучний голос скликав козаків і старшин на раду, повідомляв про загрозу нападу. Використовували подібну “музику”, щоб сіяти паніку у ворожому війську: вона нагадувала канонаду.

Поширені колись серед козацтва тулумбаси нині є переважно у симфонічних або великих духовних оркестрах. Для нас інструмент цікавий тим, що додає дещо до літопису життя українського народу.

4.Бубон. Адже відомо: де на кутку святкували весілля в селі там найчутніше вигравав бубон. Великий і запальний, він і темп задавав, і ритм утримував, а бубоніст ще й приспівував та дзвоном брязкалець мелодію прикрашав.

У народі бубон існував з незапам’ятних часів. Можливо, древній мисливець, висушуючи шкіру тварин, натягував її на порожній усередині пень і, коли торкався рукою, чув незвичайний звук. Згодом стали робити спеціально

Похожие работы