(Назад)
(Cкачать работу)cекретаря Донецької міськради, очевидно, ненайостаннішого функціонера Партії регіонів і, мабуть, найпровіднішого фахівця з мовних питань у цій партії. І не просто заяву, а симптом-явище.
Отже, ця людина (з красивим українським прізвищем, до речі) докотилася до глибоких світоглядних переконань, що українська мова, виявляється, ні на що не здатна, особливо на науку, окрім фольклору, і скоро відімре.
"Я не знаю і не хочу знати. Але знаю краще!" - ось інтелектуальна матриця виштампуваних радянською імперією кадрів.
Ну, звідки таким "аккадемікам" знати, що перші книги українською мовою були надруковані ще в кінці 15 сторіччя, - задовго до книг Скорини, і тим більше, Федорова?
Чи про українські братські школи та колегіуми? Чи про видатних українських вчених минулого і сьогодення, біля 85% – вихідці з нашого україномовного села…
В цій, за оцінкою навіть Герман, "зарозумілій і немудрій заяві малоосвіченого чиновника" містився ще один цікавий симптоматичний ракурс: категорична переконаність заявника в тому, що практично всі мешканці України при мовленні українською мовою все-одно перекладають її "в голові" з російської!
Насправді ж все є навпаки.
До речі, підкреслимо, - надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні.
І цим грішать не тільки дрімучі нацисти-шовіністи чи особи з совково-малоросійськими комплексами.
Насмілимося порадити і нашому президентові: поменше акцентувати на статусі мов, а зосередитися на моральних і функціональних аспектах даної проблеми.
І запросити собі нарешті грамотних гуманітарних менеджерів без тіні переляку на вічно комсомольському обличчі…
Наприклад, - явно передчасний, але наполегливий переклад українською російських фільмів та передач (та ще й із збереженням автентичних голосів) – або свідома провокація, або ж крайній вияв нерозуміння даної проблеми.
Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша".
Цим ми тільки створюємо собі зайвих ворогів. Та й корінь зла - не тут.
Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"
Таким чином, у подібних "поетично-політичних" дебатах щодо мови ми мучимося вже вісімнадцятий рік її "державного" статусу.
А результатів малувато. Чому?
Ми вже зазначали, що проблема мови і мовлення є надзвичайно наукоємкою, багатогранною і різнокомпонентною. І вивести її із запустіння можна тільки глибоко усвідомленими, аргументаційно вивіреними та прорахованими засобами.
Незважаючи на численні академічні філологічні та мовознавчі установи, в інформаційному просторі нашої держави майже зовсім не чути аргументів з точки зору функціонально-психологічної сутності мови.
А саме вони у цій сфері є визначальними і вирішальними
Похожие работы
Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы