Читать реферат по политологии: "Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві

На нишньому етапі історичного розвитку країни відбувається серйозна апробація спроможності нашого політикуму до свідомого оновлення національного життя. Хто розраховував простим відкриттям якихось “шлюзів” швидко вимити з підвалів національної свідомості токсичний мул занедбаності людини, вже встиг зрозуміти марність своїх сподівань. Водночас, якщо підбивати підсумки нинішніх пошуків “всеохопного прагматизму”, доходиш висновку, що й у цій царині все залежить, у першу чергу, від нас самих. Як сказано в Євангелії від Луки, “добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять вуста її.” Ці слова, здається, вичерпно характеризують роль суб’єктивного чинника у справі вибору парадигми суспільного розвитку.

Нині в українському суспільстві спостерігаємо своєрідну конкуренцією історичних моделей прагматизму. Прагматизм сповідують, здається, лідери всіх серйозних політичних сил. Однак суть його кожен розуміє по-своєму та ще й інколи формулює не зовсім, м’яко кажучи, виразно. Тож у результаті збентежена громадськість здебільш змушена споживати своєрідний кон’юнктурний конгломерат новітніх підходів і застарілих звичок. Потреба прагматичної і зваженої оцінки загальнонаціональних перспектив стала занадто очевидною.

У розділі свого Послання до Верховної Ради “Європейський вибір” Президент України Л.Кучма звертає, зокрема, увагу на необхідність здійснення послідовної політики демократизації економічних процесів, утвердження повноцінних інститутів ринкової економіки та громадянського суспільства. Стратегія інституційних перетворень має узгоджуватися з визначеними Європейською Радою критеріями членства в ЄС (Копенгагенські критерії), які передбачають, зокрема, стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію [1]. Тобто йдеться про раціональну гармонізацію української зовнішньої та внутрішньої політики. В такому випадку державотворчий прагматизм нам підказує, що найціннішим у міжнародному досвіді є не комплект готових рішень на всі випадки життя, а методологія наукового підходу до проблем суспільного розвитку, базові принципи їх вирішення, висновки щодо співвідношення загальнозначного та національно-особливого.

Небезпечно забувати, що і сам “державотворчий прагматизм” існував і існує у різних іпостасях. В.Ленін, безперечно, також був прагматиком, коли на етапі очевидного провалу “військово-комуністичного державотворення” проголосив “нову економічну політику”. І той же Й.Сталін почувався залізним прагматиком, реалізуючи свої ірраціонально-радикальні державотворчі наміри, власну стратегію “шокової терапії” стосовно кризового постреволюційного суспільства. Тоталітаризм взагалі є, за своєю суттю, абсолютизованим державницьким прагматизмом, доведеним до уніфікованого і безжального абсурду.

Демократія також пройшла складний шлях утвердження прагматизму і збагатилася великою кількістю різноманітних рецептів. Якщо вірити М.Веберу, сучасний західний прагматизм є не що інше, як модифікація жорсткого духовного раціоналізму, котрий внаслідок рішучих перетворень посів, врешті, чільне місце у

Похожие работы