Читать реферат по авиации и космонавтике: "Планета Венера: дослідження космічними апаратами" Страница 2

назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

Сонця й Місяця.

Ця планета відома людям із глибокої давнини. Вже в 1610 р. Галілей за допомогою телескопічних спостережень вивчав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диска до вузького серпа. А про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо у 1761 p., відкриття належало М. В. Ломоносову, який спостерігав проходження планети по диску Сонця.

Дослідження Венери становили собою певні труднощі, тому що її атмосфера виявилася дуже щільною і могутньою: вона складається на 95% з вуглекислого газу, оповита до того ж шаром хмар, який складається з крапель сірчаної кислоти й обертається набагато швидше, ніж сама планета. До складу атмосфери входить також близько 3% азоту і невелика кількість інертних газів, кисню, окису карбону, хлороводню і фтороводню, міститься близько 0,1% водяної пари. Вуглекислий газ і водяна пара створюють в атмосфері Венери парниковий ефект, зумовлений, у свою чергу, сильним поглинанням цими газами теплового випромінювання.

Температура біля поверхні планети сягає 747 К, тиск 90 атм., а густина газу в 60 разів більша, ніж у земній атмосфері. В атмосферному шарі бушують шторми зі швидкістю вітру, яка зростає від 0,5 м/с біля поверхні до 100 м/с біля верхньої межі хмар. Блискавки із силою у 25 разів більшою, ніж земні, пронизують щільну атмосферу планети. Висока грозова активність ймовірно пояснюється наявністю діючих вулканів на поверхні Венери. Цікаво, що Венера обертається у зворотний бік у порівнянні з Землею й іншими планетами з нахилом осі обертання до площини орбіти майже 90°. Через таке незвичайне поєднання напрямків і періодів обертання навколо власної осі й навколо Сонця зміна дня і ночі на Венері відбувається за 117 діб, тому половина доби на Венері складає 58,5 земних діб.

Перші відомості про поверхню планети були отримані із Землі в 30-х роках XX ст. за допомогою новітнього винаходу - радіотелескопів. Загалом поверхня Венери - це гаряча суха кам'яниста пустеля з поверхневими породами, що займають проміжне положення між базальтами і гранітами, і з температурою поверхні близько 500 К, але на Венері виявлені й кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти, деталі рельєфу й пил.

На початку XX ст. радіотелескопічні спостереження, інфрачервоні й ультрафіолетові методи дослідження Венери не давали повної картини рельєфу планети, а також інформації про її природу. Імовірно, на поверхні Венери переважали бурі, пекельна спека й отруйні хмари, але ці гіпотези не були достовірними. Але з початком нової ери в астрономії - винаходом космічних апаратів - почав надходити величезний обсяг інформації про природу Венери. Запуск перших штучних супутників Землі, а потім відправка перших АМС до Місяця дозволили вивчати Венеру з більш близьких відстаней.

12 лютого 1961 р. радянськими вченими була запущена перша автоматична станція "Венера-1", яка через три місяці пройшла на відстані близько 100 тис. км від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця. Радіозв'язок з цією станцією припинився через вихід із ладу бортової апаратури на відстані від Землі більш 3 млн. км. У грудні 1962 р. американська сторона послала в космос зонд "Маринер-2", що пройшов від Венери на відстані 35 тис. км. Встановлена на його борту апаратура (радіометр, магнітометр і т. ін.) показала, що магнітне поле планети невелике: магнітний момент


Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы