Читать реферат по религиоведению: "Релігійна мораль та її основні особливості" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Христианська мораль містить у собі деяку сукупність норм (правил), покликаних регулювати взаємовідносини між людьми в сім'ї, в общині віруючих, у товаристві. Такі відомі старозавітні заповіти, євангельські «заповеди блаженства» і інші новозаветные моральні наставляння. У своїй сукупності вони складають те, що можна назвати офіційною, схваленим церквою кодексом християнської моралі.

Христианство – ідеологія, яка по-своєму відбиває явища соціального життя. Природно, що створюючи свій моральний кодекс, християнство включило в себе і деякі прості загальнолюдські норми моральності. Найпростіші загальні вимоги до поводження особистості в колективі, що одержали відбиток у старозавітному десятислові, були вироблені колективним досвідом задовго до внесення їх у тексти староєврейської Тори. Такі звичаї, як заборона убивства родича або одноплемінника, заборона шлюбів усередині племені, виникнули ще в надрах родоплеменного ладу.

При ближчому розгляді заповідей старозавітного декалога упадає в око, що вони далеко не вичерпують усіх можливих моральних розпоряджень, що мають загальнолюдське значення. Можна додати, наприклад, такі елементарні вимоги до поводження особистості: не лінуйся, шануй знання, мудрість, не ображай, шануй людська гідність інших, люби батьківщину - і інші істини, самоочевидність яких признається більшістю людей.

Перші чотири заповеди десятисловія самі по собі не мають до моралі безпосереднього відношення. У них зафіксовані віронавчальні-обрядові розпорядження староєврейської релігії, а не моральні норми. Щира моральність - це людяність. Інтереси колективного людського життя потребують дружби, товариства, взаємодопомоги людей.

Безпосереднє відношення до моральності мають інші шість заповідей старозавітного декалога. У них знайшли відбиток деякі елементарні правила людського гуртожитку: вимога шанобливого відношення до батьків, заборона убивства, розпусти, злодійства, обмови, заздрості.

Християни вважають свою релігію втіленням щирого людинолюбства і гуманності. Християнські проповідники особливо підкреслюють гуманний зміст євангельського призову: «возлюби ближнього свого, як самого себе».

Дійсно, у деяких новозавітних книгах утримуються виразів, які закликають до людяності, любові, взаємному прощенню образ. Подібні проповіді любові і усепрощення визначалися особливими умовами існування ранніх християнських общин. З одного боку, вони виражали необхідність кріпити солідарність членів общин в умовах гонінь і переслідувань із боку влади.

З іншого боку, призов прощати ворогів і не противитися насильству явився результатом усвідомлення християнськими общинниками свого безсилля в опорі утискувачами. Місію помсти за свої страждання ранні християни покладали на Бога, вони вірили, що суд Божий буде незабаром, «не пройде рід цієї, як усе це здійсниться», обіцяв їм євангельський Христос. Тому готовність прощати ворогів

Похожие работы