Читать реферат по архитектуре: "Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття) Починаючи з VI століття в Середній Азії все частіше будуються укріплені житла для феодалів. Феодальний замок – кьошк – був немов би продовженням високої (4 – 8 метрів) платформи, розміщеної в середині концентричних огорож. Їх висота понижується до периферії, що забезпечує обстріл зовнішніх стін з більш високих внутрішніх. Масив кьошку розширювався внизу, надаючи йому стійкості. Зовнішня поверхня його стін була гофрованою. Напівциліндричні хвилі облегшують стіну, надають їй жорсткості. В результаті регулюється процес висихання стін, попереджується утворення тріщин, збільшується кут обстрілу розміщених між гофрами в товщі стіни бійниць. Окрім того, гофри оживляють одноманітну поверхню глиняних стін, підсилюючи їх пластичність.

Між рядами стін оселялися воїни, ремісники-селяни. Комплекс здебільшого розташовувався на пласкій рівнині і мав зазвичай геометрично правильне планування (рис.7.1).

Наприкінці VII – початкуVIII століття нашестя арабських завойовників на «країну тисячі міст», як називали тоді Середню Азію, не залишило і сліду від дуже давньої і високої цивілізації, пов’язаної зі світом елліністичної та буддійської культур. У IX столітті араби були вигнані, але принесена ними релігія – іслам – знайшла підгрунтя для свого розвитку, оскільки сприяла закріпленню тут феодальних відносин, які склалися ще з VI століття. Будівлі мусульманського культу – мечеті, мінарети, мазари (мавзолеї), медресе – стали звичними у середньоазійському пейзажі. За арабськими містобудівними принципами стали споруджуватись і міста Середньої Азії. Навколо фортеці правителя, що називалась арк, оселялися його родичі, наближені особи та слуги. Там же розміщували адміністративні споруди, караван-сараї, яскраві й барвисті східні базари. Цю частину міста – шахристан – оточували ще однією високою стіною, а інколи й глибоким ровом, наповненим водою. Навколо стіни, у тісних кварталах з вузенькими кривими вуличками, мешкали ремісники,

дрібні торгівці та інший простий люд. Для правителя він був не менш небезпечний, ніж його войовничі сусіди. Це зовнішнє місто – рабад – обносили третім кільцем надійних укріплень (рис.7.2). І шахристан, і рабади складалися з окремих, повністю автономних кварталів (в Узбекистані їх ще й зараз називають «махалля»). В кожному такому кварталі були свої громадські та культові будівлі, лазні і т.ін. На торговельних шляхах між містами для захисту від грабіжників будували невеликі фортеці – рабати (рабат – означає «фортеця»), які надавали притулок купецьким караванам, тобто виконували одночасно і функції караван-сараїв.

Поруч із сучасним узбецьким містом Навої на стародавньому караванному шляху збереглися залишки караван-сараю Рабат-і-Малік ( XI століття). Це була досить велика споруда, що включала постоялий двір, котрий міг прийняти і нагодувати одночасно декілька караванів (рис.7.3). Розміри караван-сараю в плані – 86х86 м. Центр фасаду відмічений великим портиком – пештаком. Силуети сторожових веж і величезний вхідний портал пештак здалеку привертали увагу. З більш близьких відстаней добре читалася пластика півциліндричних виступів на стінах, подібних гофрованим стінам кьошків. Підійшовши впритул, можна було милуватися

Похожие работы