(Назад)
(Cкачать работу)виражали відмову коритися традиційно расистському: «Підійди-но сюди, бой». Це відмовлення безумовно приймали білі хлопці, які слухали - вони вже були підготовлені до такої музики, вони вже всмоктували в себе чорний ритм-енд-блюз, що крутили на місцевих радіостанціях. Ця музика була їхньою загальною таємницею, їх змовою проти батьків, що не визнавали кольорових.
Рок-н-рол виявився першою музичною формою, запропонованою підлітку і спеціально по ньому скроєною: до цього минулого дорослі пластинки, дитячі пластинки, але не було нічого, що виражало б сугубо підліткові надії і мрії, сугубо підліткове відношення до дійсності. Цю тягу підлітків до «іншої» музики першими помітили власники невеликих студій грамзапису, більш мобільні у виборі і схильні до ризику, ніж фірми-гіганти. А оскільки багато хто з невеликих кампаній, де записувалися чорні виконавці ритм-енд-блюза, пробавлялися ще і білим кантрі-енд-ветерном (і навпаки), то ці напрямки стали зближатися. Нове покоління охоче прийняло це зближення. «Розтління смаків», «музичний ширвжиток», «потакання самим низинним інстинктам», - ремствували музичні критики ( і в чомусь, безумовно, були праві, оскільки, крім щирих зірок, тодішньою хвилею було винесено на поверхню і багато сміття).
Рок-н-ролл розірвав мирну течію 50-х, з гиканням і свистом пронісся по мирній гладі ейзенхауерської ери. Але вже до початку 60-х дух його був зафарбований, і по хвилях радіоефиру поплили солодкі голоси Френки Авалона і Пол Анки, Конні Френсіс і Мітча Міллера ( останній не раз заявляв про свою ненависть до рок-н-ролу); музичні оглядачі почали заспокоюватися: схоже в музику поверталися закон і порядок. І все-таки через кілька років рок ожив, а до кінця десятиліття перетворився в могутню політичну і культурну силу.
До початку 60-х до повноліття наблизилося чергове покоління. Батьки цих дітей активно бороли за світ, спокій і достаток, сподіваючись, що нащадки не тільки оцінять їхнього старання, але і розсунуть обрії цього нового світу. Батьки, однак, ввійшли в нього з вантажем невиплачених боргів - вони принесли із собою страх перед атомною війною і гріх расової ненависті, а ідеали рівності і справедливості просто розтоптали в погоні за стабільністю й успіхом. Не дивно, що діти взяли під сумнів і моральні і політичні підвалини післявоєнного світу; ці нові настрої знайшли відображення в їхніх музичних пристрастях.
Пісні Ділана про расове гноблення і погрозу ядерного знищення відразу ж перетворилися в гімни, а пісня «Часи - вони міняються» пролунала першим попередження про зростаючу суспільній напруженості. Однак при всій прихильності найяснішим ідеалам фолк залишався все-таки музикою минулого, засобом спілкування політизованої інтелігенції, з неприхованою іронією, що дивилася на дитячу розвагу - рок-н-рол. Нове покоління не мало ще свого власного, унікального голосу.
Відродження рок-н-ролу почалося, до подиву багатьох, у місті, далекому від США і досить закутковому - Ліверпулі. Коли Брайн Епстайн, керуючий місцевим музичним магазином, зайшов один раз у підвальчик за назвою «Каверна», він почув у музиці ансамблю, що там грав, не тільки відзвуки тутешнього захоплення заводним життєвим ритмом Америки. У «Бітлз» вирувала лиха відвага британця-аутсайдера, який прагнув схопити таки все те, чого він