(Назад)
(Cкачать работу)спрямування, чи демократичного, де буде базуватися на етнополітичній основі, виражати етнополітичну свідомість усіх громадян, що живуть в Україні, і хоча й належать до різних національностей, становлять єдиний український народ. При цьому, зрозуміло, корінний українсь кий етнос в усіх сферах життя суспільства повинен відігравати провідну роль.
Про неоднозначність точок зору на цю проблему свідчать тривалі суперечки навколо першої фрази Президента до Конституції України, яка в кінцевому підсумку була записана в такій редакції: «Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей ... приймає цю Конституцію - Основний Закон України».
Сьогодні дехто висловлює занепокоєная тим, що певна частина населення України підтримує окремі соціалістичні ідеї, можливо навіть підсвідомо. Тут доречно нагадати, що такі борці за українську ідею як І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко і багато інших у питаннях про шляхи розвитку суспільства дотримувались у більшості саме саціалістичних переконань. Але це не завадило їм бути великими патріотами України. Доречно тут навести слова М.Грушевського: «Боронячи українську державність, будуємо міцну твердиню... Укріплюючи авторитет нашої соціалістичної Центральної Ради та її соціалістичного міністерства, хочемо зробити нашу Україну твердою країною соціалізму. Будуємо республіку не для буржуазії, а для трудящих мас України, від цього не відступимо»6.
Таке було їх бачення майбутнього України. І нема сумніву, що вони бачили це майбутнє з позицій патріотів. Виходячи з таких міркувань, не варто сьогодні ламати списи на проблемі, хто зробив більше для перемоги над німецько-фашистськими загарбниками на Україні - радянські партизани чи вояки УПА? І тими, й другими у їх розумінні рухало почуття патріотичного обов’язку, хоч сам факт протиборства між ними в той час об’єктивно слугував на користь спільного ворога.
Почуття патріотизму, національної гордості не приходять самі по собі, рівень національної самосвідомості визначається не приналежністю до певного класу чи соціальної групи. Патріотами не народжуються. Патріотизм прищеплюється змалечку як невід’ємна риса людського характеру. Виховується це святе почуття різними шляхами і засобами. Таке виховання здійснюється на основі рідної мови, історії, культурних надбань свого народу, його звичаїв, традицій. Так в усіх цивілізованих країнах. Такий підхід передбачає й Державна національна програма відродження України7. Більше того, в Положенні про державний вищий навчальний заклад проголошено принцип єдності навчання й виховання, що зобов’язує органи освіти до відповідної роботи.
Не слід ігнорувати досвід патріотичного виховання, який було нагромаджено за радянської доби. Треба віддати належне комуністичній партії, яка зуміла створити цільну систему патріотичного виховання. Воно проводилось у відповідності зі статтею 36 Конституції СРСР на державному рівні. Щоправда, патріотичне виховання, як і вся система виховної роботи, трактувалася однобічно: українця привчали до розширеного тлумачення поняття батьківщини. Йому вона бачилася в образі Радянського Союзу, а сам він по суті втрачав своє національне обличчя і виступав складовою частиною єдиного радянського народу. Почуття