Читать реферат по архитектуре: "Традиційні млинарські споруди України: типологія, охорона та реставрація" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Якщо на Гуцульщині, Бойківщині й Закарпатті ставили тільки водяні млини, то в інших регіонах України споруджували і вітряки. У XIX сторіччі в селах Полтавщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини та Півдня України вітряків було значно більше, ніж водяних млинів. Будували їх обіч доріг, у полі чи на пагорбах за селом, поодинці або групами, інколи до кількох десятків разом. Вітряки відігравали важливу ролю в забудові сільських поселень, визначали їхнє архітектурне обличчя, формували краєвид українського села.

У будівництві вітряків виявилася творча вдача народних майстрів, їхнє вміння використовувати силу природи. А втім, досвід багатьох поколінь майстрів ще не осмислений глибоко, не став надбанням науки. Лише в небагатьох публікаціях подибуємо відомості про традиційні вітряки в Україні4. Тим часом проведена в 70 - 80-ті роки робота щодо виявлення і реставрації пам'яток традиційної матеріальної культури у зв'язку зі створенням в Україні мережі музеїв просто неба сприяла нагромадженню фактичного матеріалу про вітряки, тож тепер маємо можливість грунтовніше вивчити типологічні, конструктивно-технічні й архітектурно-мистецькі особливості цих споруд, а також порушити деякі питання охорони й реставрації їх.

За конструктивно-технічиим вирішенням вітряки поділяють на стовпові (козлові) і шатрові. Корпус стовпового вітряка разом з механізмом для молоття збіжжя, валом і крилами встановлювався на нерохумій зрубній чи мурованій основі - стільці й повертався навколо масивного стовпа, глибоко закопаного або закріпленого на стійкій хрестовині.

Попередниками стовпових вітряків XIX століття були споруди з непорушним корпусом, повернутим крилами в той бік, звідки найчастіше віяли вітри.

На відміну од стовпових (німецьких) корпус шатрових (голландських) вітряків не рухався; повертався лише дах (шатро) споруди разом з крилами і валом. Корпус такого вітряка, восьмигранний або круглий у плані, звужувався догори, що надавало більшої стійкості млинарській споруді. На Поліссі, де здебільшого були такі млини, траплялися в минулому і вежоподібні вітряки з вертикальними стінами. На думку дослідників, це більш давній вид вітряка шатрового типу, або так званий кругляк (5).

Як шатрові, так і стовпові вітряки переважно мали два рівні: на першому була комора для зерна та борошна, на другому - механізм для молоття зерна, а інколи - ступа. Залежно від будівельних матеріалів у різних історико-етнографічних регіонах України стіни корпусу вітряка зводили як зрубної, гак і каркасної конструкції: на Півдні їх нерідко мурували з каменю. Дахи покривали соломою, ґонтом, драницею, а на зламі ХІХ-ХХ століть і бляхою.

Принцип роботи всіх типів вітряків майже однаковий. Під силою вітру крила (їх могло бути чотири, шість або вісім) повертались і надавали руху горизонтальному валу. Як і в млинах водяних, разом з валом поверталося насаджене на нього колесо з куличками, яке через баклушу урухомлювало веретено з верхнім каменем. Камені встановлювали на невисокому помості, над ними закріплювали кіш для зерна. Жорна закривали дерев'яним кожухом. Зерно подавали рівномірно завдяки вібрації спеціального пристрою - коника. Помел регулювався й підняттям верхнього

Похожие работы