Читать реферат по литературе: "Десталінізація. Літературне оновлення 60-х років" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Намагання нового кремлівського керівництва дістати ширшу підтримку неросійських народів, і особливо українців, були частиною великого плану реформ.

У 1954 р. з метою відзначення українсько-російського партнерства по всьому Радянському союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування 300-ї річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей ЦК КПРС обнародував 13 “тез”, у яких доводилась непохитність “вічного союзу” українців з росіянами. В переддень святкування було створено ряд пафосних художніх творів, які мали на меті відобразити важливість цієї події. Створені вони були на догоду комуністичній партії та радянському уряду.

У 1956р. на ХХ з’їзді партії М. Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у радянській історії промов. Ця промова стала сигналом до десталінізації. За нею почали відбуватися помітні позитивні зміни в житті країни. Так, було ослаблено ідеологічні настанови, що стали початком “відлиги” в культурному житті.

Спочатку українці реагували на ці зміни з обережністю, якої вони навчились за часів сталінщини. Але коли стало ясно, що критика культу особи Сталіна ведеться відверто і широкомасштабно, вони приєдналися до неї з цілим потоком власних скарг та вимог. Як і належало сподіватись, особливо сильно звучало невдоволення у середовищі діячів культури. одним із перших пролунало звинувачення на той жалюгідний стан, у якому опинилась українська мова. Інтелігенція, студенти, робітники і навіть партійні чиновники – всі повторювали: особливий статус в СРСР російської мови ніяк не означає, що українська мова повинна зазнавати дискримінації. Такі гасла, як “Захистимо українську мову!” та “Розмовляймо українською!”, дедалі частіше лунали по всій республіці, особливо в середовищі студентства університетів.

Іншим питанням, що стало обговорюватись, був занепад української науки. Частина істориків виступила проти жорстокого ідеологічного контролю Москви в їхній галузі, що призвів до “зубожіння історії”. У 1957 р. українські історики дістали дозвіл заснувати власний часопис під назвою “Український історичний журнал”. За цим пішли такі вагомі багатотомні публікації, як “Словник української мови”, “Історія української літератури”, “Історія українського мистецтва”, й дуже деталізована “Історія міст і сіл України”. З’явилися численні україномовні журнали з природничих та суспільних наук. Українська інтелектуальна еліта збиралася використати створені десталінізацією можливості для поширення сучасних знань українською мовою.

Оскільки Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресовані незаконно, дедалі гучніше лунали вимоги їхньої реабілітації. Першими, кому посмертно повернули добре ім’я, стали М. Скрипник та М. Хвильовий. Незабаром уже пропонувалося реабілітувати ключові постаті діячів культури драматурга Миколу Куліша, театрального режисера Леся Курбаса, кінорежисера Олександра Довженка й видатного мислителя ХІХ ст. Михайла Драгоманова.

Позаяк відновлення доброго імені цих діячів такого політично чутливого питання, як культурна незалежність України,

Похожие работы