Читать реферат по мировой экономике, международным экономическим отношениям: "Процедури регулювання міжнародних комерційних спорів" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

В той же час у багатьох країнах ще у дев'ятнадцятому столітті почали виникати "приватні", недержавні суди, які мали право вирішувати спори, передані на їхній розгляд сторонами, їх почали називати третейськими судами.

Використання недержавних судів дає учасникам торгівлі більше впевненості. Сторони можуть самі визначати склад суду, встановлювати право, застосовуване для вирішення спору. Вони можуть забезпечити конфіденційність інформації в ході судового розгляду.

Для розгляду справи в такому третейському суді необхідно, щоб сторони домовилися про це. Для цього вони можуть:- включити відповідне положення в договір, по якому може виникнути спір ("арбітражне застереження"), або- укласти окремий ("арбітражний") договір. При укладанні арбітражного договору бажано передбачити декілька питань.

1. Місце розгляду спору. Краще вибрати країну, в якій легко одержати в'їздну візу, де сприятливі матеріальні умови, немає труднощів з обміном валют, високий рівень комунікацій. Саме в силу цих причин історично склалося декілька центрів міжнародного третейського судочинства. Серед них: Лондон, Стокгольм (був особливо популярний при розгляді спорів з підприємствами колишнього СРСР), Гонконг, Нью-Йорк.

2. Імперативні норми права (норми, від яких не можна відступити). Справа в тому, що питання про застосовуваність права країни для розгляду спору є дуже важливим. Сторони можуть домовитися про те, що воно не є застосовуваним. Проте в переважній більшості держав є цілий ряд норм, від яких не можна відходити при укладанні угод (у тому числі про вирішення спору), їх називають "імперативними нормами". Такі норми будуть застосовуватися до спору, який відбуватиметься на території цієї країни, в будь-якому випадку (наприклад, імперативні норми шведського права до спору, який розглядається третейським судом у Стокгольмі).

Учасники торгової діяльності завжди прагнули звести до мінімуму труднощі, викликані розбіжностями в нормах законодавства про арбітраж. ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) навіть приготувала декілька документів, які містять типові правила про доарбітражне врегулювання спорів і про арбітраж:

- Правила про арбітраж 1976 p. ("UNCITRAL Arbitration Rules");

- Правила про доарбітражне врегулювання спорів 1980 р. ("UNCITRAL Conciliation Rules");

- Типовий закон про арбітраж 1985 p. ("UNCITRAL Model Law on Arbitration").

Ці документи держави можуть брати за основу у розробленні власних законодавчих актів. Багато країн вже це зробили.

Наприклад, у Німеччині був прийнятий закон про комерційний арбітраж, створений на основі Типового закону про арбітраж ЮНСІТРАЛ.

В основі українського закону про арбітраж2 теж лежить Типовий закон про арбітраж 1985 року.

Все це робиться для того, щоб уникнути спорів з процесуальних питань, щоб розгляд вівся по суті справи.

3. Вибір матеріального права, згідно з яким буде розглядатися спір.

4. Межі дії арбітражного застереження. В деяких країнах не визнається дія арбітражного застереження відносно спорів, які виникнуть у майбутньому, якщо тільки це прямо не передбачено в угоді про розгляд спору. В деяких країнах визнається сила

Похожие работы