Читать реферат по истории: "Утвердження Америці статусу США" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Умови воєнного часу вимагали, щоб губернатор, як керівник місцевої адміністрації, був наділений реальною владою, що дозволяла б йому швидко й оперативно приймати потрібні рішення. У його підпорядкуванні - сили міліції штату. Конституціями деяких штатів передбачалося, що в перервах між сесіями асамблей губернатор мав право вводити ембарго на торгівлю терміном до 1 місяця.

“Вони стали в більшому ступені відповідальні перед народом, чим їхні попередники в колоніальний період. Стали набагато більше американцями по своєму досвіді, світогляду і кар'єрі,” - Д.Т.Мейн.

Те ж саме відносилося і до верхньої палати асамблей штатів - сенату. На відміну від нижньої палати - палати представників - для тих, хто обирався в сенат, був потрібний більш високий майновий ценз. У 10 колоніях законодавчі асамблеї складалися з 2 палат. В інших сенату взагалі не була й асамблея була однопалатною. Там, де мався сенат, він складався з представників вищих шарів суспільства - найбільш заможних і іменитих жителів штатів. У Нью-Джерсі, Меріленді і Південній Кароліні це положення закріплене Конституцією. Представникам соціальних низів і навіть середніх шарів доступ у верхню палату утруднений. Д.Мейн говорить: “якщо оцінювати місце верхніх палат у політичному спектрі американських штатів, вони містилися правіше центра.”

Особливо значним змінам піддалися нижні палати законодавчих асамблей.

Хоча колоністи і захищали привілею, який вони користалися до 1763 року, тільки в ході революційно - визвольної боротьби вони зуміли домогтися демократизації політичного життя Америки. В основному, був змінений майновий ценз і для виборців і для тих, хто міг бути обраний до складу асамблеї.

Важлива ознака демократизації законодавчих асамблей - більш пропорційне представництво в них жителів різних районів штатів. У складі нижніх палат законодавчих асамблей збільшилася кількість делегатів від фермерів і ремісників - людей середнього статку. Конституції мали загальні риси, але багато в чому відрізнялися друг від друга, відбиваючи особливості політичної обстановки в різних штатах.

Найвищою мірою показова для умов становлення нової державної влади картина склалася в Мериленде. 21 травня 1776 року місцева законодавча асамблея прийняла резолюцію, відповідно до якої її делегатам на Континентальному конгресі рекомендувалося голосувати проти проголошення незалежності. Хоча всупереч цій інструкції делегати Мериленда підтримали Декларацію незалежності, більшість політичних лідерів цієї колонії були набудовані проти незалежності, побоюючись, що відділення від Англії серйозно ускладнить внутрішнє становище і приведе до безладь.

“Їхні найгірші побоювання, - писав американський історик Р.Хофман, - підтверджувалися”. Ще з осені 1775 року “безладдя в колонії неухильно розросталися”, а після липня 1776 року положення стало погіршуватися “особливо швидко”. З різних місць надходили повідомлення про ріст заколотних настроїв серед білих і чорних, рабів, мастерових, фермерів. За словами Р.Хофмана, політичні лідери Меріленда “безпосередньо відчули подих жаху і невизначеності”. Погроза народного повстання постійно маячила перед їхнім поглядом, а страх перед виступом низів визначав тактику пануючого класу.

Похожие работы