Читать реферат по истории: "Спроба латинізації українського писька" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

На ці та деякі інші пункти проекту Й.Їречека одразу ж гостро критично відреагував русофіл Б.Дідицький у своїй брошурі “О неудобности латинской азбуки въ писменности руской, розсужденіе Богдана А.Д., Віденъ,1859”.

Власне графічна сторона проекту галицько-української латиниці була представлена Й.Їречеком у вигляді комбінації різних слов’янських графічних систем на базі латиниці з переважанням елементів чеського діакритичного правопису. Безпосередньо з рідної для Й.Їречека чеської мови запозичені графеми c,s,z,e,v,j. З хорватсько-словенського правопису(“гаїці”), який у своїй основі опирався на чеський зразок, передбачалося залучити графему c. На думку автора проекту, вигода подібних запозичень в тому, що відпадає необхідність придумувати нові графічні позначення та міняти фонетичну якість самих латинських букв [Vorschlag:11]

Й.Їречек обстоює латиницю для галицьких українців ще й тому, що “...проведення реформи українського правопису на традиційній для нього кириличній основі в дусі тої, що провів у сербів Вук Караджич, зв’язане зі значно більшими труднощами, тому що для її здійснення виникає необхідність у 12 нових буквах”[Там само].

Відмітимо сильні та слабкі сторони проекту Й.Їречека. Одна з сильних його сторін – спроба уніфіковано позначити систему українських приголосних, які підлягають процесу палаталізації. Хоча саму ідею автор проекту запозичує у роботах Ф.Міклошича, і вирішує її, на наш погляд, більш послідовно, ніж відомий вчений, який для означення палатальности слов’янських приголосних у всіх випадках (за вийнятком позначення l=L) використовує позначення апострофа (’). Зокрема, відштовхуючись від польської ґрафіки, Ф.Міклошич не зовсім правильно похзначає тверде “л” знаком “l”, а м’ягке – “l’”. Порівняй, наприклад, в його “Порівняльній граматиці слов’янських мов”: lev , але l’va

У Їречека ця ситуація відображена більш послідовно, а саме, як l-l’ чи t-t’, d-d’, s-s’, z-z’ і т.д. Графема “l” у нього використовується тільки зі спеціальною метою – в праслов’янських сполученнях *ъl+консонант ( типу volk), а також в іменниках ч.р. типу orel та дієприкметниках минулого часу ч.р. типу pochodyl.

До слабких аспектів проекту слід віднести, наприклад, неповне охоплення фонетико-фонологічної картини української мови. Зокрема, Їречек тільки спорадично виділяє дзвінкі аффрикати, передаючи їх через транслітерацію у прикладах типу dzvun (с.45), dzvunyca (с.39), dozdzove (с.57), vydzu (с.46).

Перелік невідповідностей та помилкових положень в цьому проекті можна істотно розширити, хоча, справедливости ради, слід зауважити, що повністю уникути їх навряд чи було б можливо при повній невпорядкованості української літературної

Похожие работы