Читать реферат по педагогике: "Світлиця Шевченкового заповіту (сценарій)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

(Сценарій тематичного вечора) Над дошкою — портрет Шевченка, прикрашений рушником, нижче — гілки калини.

На столі на вишитому рушнику пучок колосків, свічка в свічнику, гусяче перо, аркуші паперу. Один з кутків класу імітований під селянську світлицю — піч, лава, стіл, у кутку ікона.

Вступне слово вчителя. Шевченків «Кобзар»... Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духов­ну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь^світ. Ім'я Тараса Шевченка стало символом на­шого народу. Його «Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

Світло в кімнаті пригасає, освітлюється тільки ку­точок селянської хати. До хати заходять мати і хлопчик в українських строях.

Хлопчик. Стомилися, матусю?

Мати. Нічого, синку. Де руки й охота, там спора ро­бота. А без роботи, кажуть, і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро й батько надійде (порається біля печі).

(Заходить батько, вітається.)

Батько. Вечеря готова?

Мати. Готова.

(Батько відрізує всім по скибці хліба. Вечеряють. Мати прибирає зі столу.)

Батько. А почитай-но, синку, «Кобзаря».

Хлопчик дістає з-за ікони томик Шевченка. Читає:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Схиляються над «Кобзарем».

На авансцену вихо­дять читці.

1. А вже бреде сліпий кобзар,

І Гонта кличе на пожар,

Кавказькі гори, в млу повиті,

Рясною кровію политі,

Чолом підводяться до хмар,

І Катерина півжива

Дитя в хуртечі сповива.

Сніги колишуться над нею...

Орел жадібний Прометею

Криваве серце розбива.

2. По «Кобзарю» отім старім

Учились грамоті щасливо;

Росли задумані від «Дум»,

Гострили гнів за Катерину

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

Нам снились Ґонтині сини,

Що батько вбив за честь і волю, —

Сувора правда давнини

Ішла, мов клятва, в нашу долю.

Хор виконує «Реве та стогне Дніпр широкий». 3. Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шля­хи професорам і книжним ученим.

4. Десять літ він томився під вагою російської солдат­ської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять пе­реможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

Хор тихо виконує «Думи мої». Читці продовжують.

5. Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

6. В похилій хаті, край села, Над ставом, чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем.

Ведучі непомітно виходять у глибину імпровізованої сцени. Виходить мати і малий Тарасик.

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм

Похожие работы