Читать реферат по педагогике: "Дерево сміху як метод в педагогіці" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Здібність сміятися – одна із загадкових людських здібностей. З моменту, коли дитина починає сміятися, по Аристотелю, вона якби і стає людиною. Із усіх живих істот тільки людині властивий сміх. Усмішка – це аванс, який культура видає істоті, цілком ще приналежній Світу природи. Малюк, що усміхається, володіє тим, до чого сам він не прикладав ще ані найменшого зусилля, тому, коли усміхається він, ніякої відповідальності між почуттями і тим, що їх викликало, немає. Дитина усміхається, бо їй приємно бути сухою, ситою, слухати звертання близьких, розглядати іграшки. Іде час, дитина сміється все частіше, вона отримує від нього задоволення, якого нічим іншим задовольнити не можна. Сміх малюка одноманітний, поки що в ньому розв’язується лише радість буття, тілесна радість, споріднено з захоплюючою грою цуценяти. Але приходить, нарешті, час для нового кроку. Непомітно для себе дитина робить перші, поки що не рішучі і в не повній мірі вдалі спроби сміятися над тим, що не містить в собі ніякої радості. Спостерігаючи за дорослими, що сміються, дорослим сміхом над тим, що є не зрозумілим дитині, вона, підкоряючись заражаючись силі сміху, починає сміятись разом з ними. Сміх дитини формальний, поверхневий, він лише відображає розуміння того, що насправді не здається дитині ні смішним, ні зрозумілим. Поступово вона починає все частіше і частіше впізнавати, виділяти в особливий розряд ті випадки, які слід оцінювати “дорослим” сміхом : вдивіться в обличчя дитини, що сміється разом з дорослими над гуморескою і ви зрозумієте, про що іде мова.

Автор багатьох творів, що стосуються філософії сміху Л.В.Карасев пише про те, як швидко і непомітно здійснюється переворот, стрибок від сміху радості до сміху, народженому відчуттям смішного: “ось зовсім ще маленький хлопчик дивиться, як на арені цирку спотикається і падає клоун. Всі навколо нього сміються, та він не сміється. Він ще не знає про те, що ця ситуація є смішною: можливо, наслідуючи залу, що регоче, він і засміється, але зробить це чисто механічно. Однак, пройде зовсім не багато часу, і вже в наступний раз, побачивши на арені людину, що впала, хлопчик буде реготати і плескати в долоні. Він зробив відкриття – навчився бачити світ у дзеркалі сміху, яке буде вірно слугувати йому все життя, і можливо, коли-небудь навіть стане двостороннім і навчить його сміятися над самим собою”.

Додамо до сказаного: повинно пройти ще не мало часу, аби дитина усвідомила, що падіння клоуна на сцені і падіння людини на сходах чи льоду не може викликати однакової реакції.

Є фахівці, які поділяють сміх на суб’єктивний і об’єктивний. Межу тут провести дуже складно. Але якщо цей поділ вірний, то будь-який вид простого радісного дитячого радісного сміху може бути віднесений до сміху суб’єктивного. Це не означає, що для такого сміху немає об’єктивних причин. Ці причини – часто лише приводи. І. Кант називає цей сміх “горою життєвих сил”. Такий сміх витісняє негативні переживання, робить їх неможливими. Він гасить гнів, досаду, перемагає похмурість, піднімає життєвий тонус, пробуджує бажання жити і брати в житті участь.

Ось діти купаються в річці, катаються на ковзанах, велосипеді, грають у рухливі ігри, катаються на гойдалці, радіють красивим речам, новорічній ялинці,

Похожие работы