Читать реферат по истории: "Кризис крепостнических отношений на Украине" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

В умовах аграрної країни ці процеси найбільш рельєфно виявилися в сільськогосподарчій сфері. Для феодалізма в цілому характерна феодальна власність на землю (поміщика чи феодальної держави) при наявного дрібного селянського господарства, мавшего свій земельный наділ й інші засоби виробництва та включеного в економічну структуру господарства феодала. При цьому господарство носило натуральный характер, а примушення було позаекономічним (особиста залежність селянина від поміщика), властивим для цього способу виробництва був й низький рутиний рівень використованої техніки.

Проте, найбільш характерною рисою розвитку кріпосницького господарства України було все глибше проникнення в них товарно-грошових відносин, розширення сфери поміщицького підприємства. В кріпосному господарстві Украіни вироблялась значна кількість товарного хліба, збільшувались посіви цукрового буряка, інтенсивно розвивалось вівчарство, будувались вотчинні фабрики і заводи, що посилювало експлуатацію селян. Прикладом прогрессивного господарювання може бути маєток поміщика В.Н.Каразіна (засновки Харківського університету) в с.Кручики Харківської губернії. Він запровадив селянське самоврядування, дав змогу кріпакам стати вільними, відробивши вартість землі, будівель, реманенту та худоби. На Каразінському заводі селяни працювали за гроші. Але така форма праці небула схвалена царем.

Спроби деяких поміщиків викорастати у господарстві машини, дотримуватись нових агрономічних вимог, ввести п’ятипільну сівозміну не повертати навіть витрачених коштів, та й кількість таких дворян була незначна – 1,5% загального іх числа. Один із поміщиків Лівобережної України, власник кількох тисяч кріпаків, висловлював таку думку про поміщицьке господарювання:”Якщо весь хліб обмолоти восени, то що будуть робити селяни та їхні родини взимку? Молотарка коштує гроші, вимагає ремонту і утримання коней, а праця кріпака нічого не варта.”

Основна маса українських поміщиків бачила можливості прибутків не в поліпшенні методів господорювання, а в посиленні економічного та позаекономічного примусу кріпаків. Поміщики збільшували панську ріллю. Але підриваючи основи селянського господарства, дворяни тим самим підривали економіку своїх володінь.

Царська Росія з її практично необмеженими природними и людськими ресурсами набувала розвитку в першій половини XIX в. дуже повільно. Зріст товарно-грошових відносин, викликаючий зацікавленість поміщиків в підвищеннім прибутку своїх господарств, за збереженням барщиної форми експлуатації неминучо вів до розширення власної запашки поміщика. Здійснюватися це могло лише за рахунок распашки інщих угіддь (лісних масивів, покосів, інше), або за рахунок скорочення земільних наділів селян. У першому випадку це призводило до нарушення складеного балансу в структурі угоддь, скороченню поголів’я скотини (та, як наслідок, зниженню кількості здобрення, виносного на поля). По-друге - підривалася економіка селянського господарства. В Україні в першій половині XIX в. спостерігалися випадки, коли поміщики зовсім відбирали землю в своїх селян, переводячи їх на місячний

Похожие работы