Читать реферат по литературе: "Життя і творчість Бориса Антоненко-Давидовича" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Життя і творчість

Бориса Антоненко-Давидовича

(5 серпня 1899 — 8 травня 1984) ...ЩО ВГОРУ ЙДЕ...

...література наша — це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї.

Б. Антоненко-Давидович

«В літературі й коло літератури»

Це не порожні слова. Це його ідейно-творче кредо. Він ніколи не відступав від цього «вірую». Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. Вже порівняно недавно, після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концентраках, Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі (1967) писав:

«Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою.

Бо в цьому, незалежно від діяпазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного мистця». Народився Борис Антоненко-Давидович 5 серпня 1899р. на передмісті Засуллі коло міста Ромен, тоді на Полтавщині. Батько його працював спочатку кваліфікованим робітником-залізничником — машиністом пасажирських поїздів, а пізніше, остаточно осівши в Охтирці, — монтером на електростанції й кіномеханіком. Під час першої світової війни мобілізований до армії, він пропав безвісти. 15-річним юнаком Борис залишився без батька з одинокою безпомічною матір'ю. 1917 року закінчив Охтирську гімназію. Восени того ж року вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Трохи згодом переїхав до Києва і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Доба революції й хвиля національно-державного відродження України захоплюють молодого студента. З покликання він був літератор, культурник і красномовець. Українська революція вимагала не тільки вояків, але й здібних організаторів і пропагандистів національно-визвольної ідеї. Борис Дмитрович, поруч з університетським навчанням, з молодечим запалом береться за цю справу. Він виїжджає з промовами на фабрики, заводи й далекі, глухі села. Організовує суспільні й культурні осередки, кооперативні товариства. Ця його діяльність тих бурхливих часів стала пізніше за джерело багатьох його творів, зокрема таких, як «Просвітяни» та «Печатка». Він організовує українські школи, веде непримеренну боротьбу з залишками царських русифікаторів в системі народної освіти. Навіть сам очолює відділ освіти в одному з районів України. На цій посаді він залишився ще й 1920-го і 1921 року, коли більшовицька влада вже опановує Україну. Політично в ті роки він належав до радикальної групи української інтелігенції. Тому, коли 1920 року лівий відлам Української соціял-демократичної робітничої партії на чолі з Юрієм Мазуренком, Андрієм Річицьким, Михайлом Авдієнком та іншими створив УКП, що намагалася легальне протиставитися КП(б)У як експозитурі РКП(б), Антоненко-Давидович стає її членом і навіть відповідальним секретарем Київського губкому УКП. Але близився критичний момент для УКП. Вона змушена була

Похожие работы