Читать реферат по литературе: "Ібсен Генріх - драматург." Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

проти який повинний повставати кожна вільна розумна людина. Хто

становить більшість у кожній країні? Освічені чи люди дурні?

Дурні складають страшну, переважну більшість на всьому просторі

світу. Але чи справедливо, чорт забери, щоб дурні керували людьми

освіченими?" Одержавши від співгромадян кличку "ворог народу",усіма

покинутий і переслідуваний, Штокман заявляє в колі своєї родини, що

зробив ще одне відкриття: "от чи бачите, що я відкрив: найдужчий

людина в цьому світі той, хто залишається самотнім". До такого ж конфлікту

доходить і Нора, родинна за духом Бранду і Штокману. - Переконавши, що

родина заснована на тім, що чоловік любить у дружині тільки красиву ляльку, а не

рівноправної людини, Нора, у п'єсі тієї ж назви кидає не тільки

чоловіка, але й улюблених дітей, прирікає себе на повну самітність. В усіх

цих п'єсах И. ставати питання: чи можливе життя по правді в сучасному

суспільстві? - і вирішує його негативно. Щоб жити по правді, цільна

особистість повинна стати поза родиною, поза суспільством, поза становимив

політичних партій.

Художник не обмежився таким зовні викривальним відношенням у

сучасності. Чи можливо при сучасних умовах життя щастя,

удоволене почуття жизнерадости? - от друге питання, що

ставити собі И. і на який відповідають його психологічні драми, у

художнім відношенні стоящие незрівнянно вище комедій. Відповідь і отут

виходить негативний, хоча світогляд художника багатов чому

радикально змінилося. Счастие неможливо, тому що щастя нерозлучне

с неправдою, а сучасна людина заражена мікробом правди, лихоманкою

правдолюбства, чим губить себе і ближніх. Замість гордого, романтичного

Бранда, проповідником правди є тепер чудакуватий, але реально

зображений Грегор Верле ("Дика качка"), що своїм злощасної

правдолюбством розбиває на очах глядачівнезворушне,хочаі

засноване на неправді счастие свого друга Иалмара. Неможливо счастие і

тому, що ніхто не може бути самим собою, ніхто не в силах відстояти

свою індивідуальність, тому що над нами тяжіє закон спадковості,

і серед нас устають примари як пороків, так і чеснот наших

батьків ("Примари"). Пут боргу, обов'язку, заповідані нам минулими

століттями, заважають нашої жизнерадости, що, ищатаємноговиходу,

стає розпустою. Нарешті, щастя неможливе і тому, що з

розвитком культури, стаючи утонченнее розумово іморально,

людство втрачає прагнення до життя, розучується сміятися і плакати

("Росмерсгольм"). До цього ж циклу психологічних п'єс відноситься

"Эллида" (чи "Жінка моря") - саме поетичне з усіх добутків

И., якщо не по ідеї ( щополягає в тім, що почуття довіри, поваги

має більше влади над серцем, ніж деспотизм любові), те, по крайньої

мері, по виконанню. Вінцем же творчості И. здається нам "Гедда Габлер",

єдина, бути може, його живаючи п'єса, без суспільнихчи

моральних схем, у якій герої діють і живуть для себе, а не правлять

панщину заради авторської ідеї. У Гедде Габлер И. утілив великий декаданс

удач нашого століття, коли вразливість до відтінків зовнішньої краси

заслонила питання

Похожие работы