Читать реферат по основам права: "Проблема праворозуміння (Проблема правопонимания)" Страница 2

назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

правом в концепції Аристотеля розуміється все те, що пізніше почне визначатися як позитивне право. До умовного права він відносить закони і всезагальні угоди. Причому він говорить про писані і неписані закони. Під неписаним законом, який також відноситься до умовного (позитивного) права, маються на увазі правові звичаї (звичаєве право).

Епікур вважав, що дії людей, діяльність державної влади і самі закони повинні відповідати природним (в даному місці, в даний час і при даних обставинах) уявленням про справедливість. Така концепція змінюваної справедливості – в її співвідношенні з законом – містить в собі ідею природного права із змінюваним (в залежності від місця, часу і обставин) змістом, яким є спільна користь взаємного спілкування.

Великий вклад у розвиток поняття права внесли представники природної школи права – Г.Гроцій, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Л.Монтеск’є.

Г.Гроцій суттєвого значення надавав запропонованому ще Аристотелем поділу права на природне і волевстановлене. Природне право визначається ним як “припис здорового глузду”. Згідно цьому припису та чи інші дія – в залежності від її відповідності чи суперечності розумній природі людини – визнається або морально ганебною, або морально необхідною. Природне право, таким чином, виступає в якості основи і критерію для розрізнення належного (дозволеного) і неналежного (недозволеного) по самій своїй природі, а не в силу якогось волевстановленого припису (дозволу чи заборони).

Природне право, згідно з Гроцієм, це і є “право у власному смислі слова”, і “воно заключається в тому, щоб надавати іншим те, що їм вже належить, і виконувати покладені на нас по відношенню до них обов’язки”.1 Джерелом цього права є не чиясь вигода, інтерес чи воля, а сама розумна природа людини як соціальної істоти, якій притаманне прагнення до спокійного спілкування.

Право в більш широкому розумінні (тобто форми волевстановленого права) є правом у кінцевому рахунку постільки, поскільки не суперечить розумній людській природі і природному праву.

Правове вчення Томаса Гоббса основане на певному уявленні про природу людини. Він вважає, що всі люди створені рівними у відношенні фізичних і розумових здібностей і кожен має однакове з іншими “право на все”. Але в умовах “війни всіх проти всіх” мати “право на все” – значить фактично не мати права ні нащо. Таке становище Гоббс називає “природним станом роду людського”.

Природний розум підказує людям, на яких умовах вони можуть здійснити процес подолання природного стану. Ці умови (їх і виражають приписи природного розуму) і є природними законами.

Всі природні закони можна сформулювати одним правилом: не роби іншому того, чого не хотів би, щоб було зроблено по відношенню до тебе.

Але всі природні закони не обов’язкові до виконання. Перетворити їх в безумовний імператив поведінки може тільки сила. Для Гоббса природний закон є свобода що-небудь робити чи не робити, а позитивний закон – припис робити чи не робити чогось.

Абсолютна влада держави – ось, на думку Гоббса, гарант миру і реалізації природних законів. Вона змушує індивіда виконувати їх, видаючи громадянські закони. Якщо природні закони зв’язані з розумом, то громадянські – спираються на силу. Всякі свавільні вигадки законодавців не можуть бути


Интересная статья: Основы написания курсовой работы