Читать реферат по культурологии: "Митрополит Андрій Шептицький" Страница 4

(Назад) (Cкачать работу)

Свята Катерина мені допомагає, я відчуваю її близько себе, нехай вона охороняє та потішає Вас також, - Ви сумуєте? Скажіть їй від мене, що коли вона подорожує зі мною до Москви, то це ще не значить, щоби я мав забути про Прилбичі. Запросіть ЇЇ, щоби вона разом із Вами вислухала Службу Вожу, я є певний, що вона це зробить».

«Варшава І. XII. 1887.

...Вибачте мені, що я не пишу до Вас частіше, але зустрічаю тут так багато проявів духа й серця, що це повністю абсорбує мене, я є зайнятий від ранку до вечора».

В декілька днів після виїзду Романа з Варшави, пан Павло По-п'єль приїхав туди й пізніше ще декілька разів розказував мені зі здивуванням, що в тій Варшаві, яка не легко переймається чимсь, куди б він не прийшов, його зустрічали словами: «Чи знаєш Романа Шептицького?» - «Очевидно, що знаю» - дорогий старушок відповідав, - «але як це сталося, що той хлопець, сам один, вже після кількох днів перебування, звернув на себе загальну увагу». Ледве п. Поп'єль вернувся до Кракова, а вже його дочка Ядвига Ростворовська писала до мене; «Куди тільки Твій Роман перейде, там залишає за собою ясний слід, всі подивляють його погляди, ясність думки, всі говорять про нього так, що батько застав Варшаву - цілу його». Роман відповів: «це маловажне», - а я скажу - це не є маловажне, бо як Бог допоможе, він використає свій талант Йому на славу.

Ще бувши в Москві Роман плянував: «біля суботи 26. XI. маю бути у Варшаві, а біля 1. XII. в Кракові, до десятого маю час приготовитися до іспиту». Дня 12 грудня ми дістали від нього листівку: «Іспит я здав добре, оплата за нього виносить 65 австрійських ринських (хоч я не дав би за нього стільки грошей), щиро радію, що свята зближаються, приїду у вівторок».

Це були останні свята, які ми провели разом, він ще дома, рідна дитина... А далі вже в найближчому часі наближувався вступ до монастиря, а у зв'язку з цим І розбиття домашнього вогнища.

Я не кажу, щоби моя відвага тоді захиталася, бо аж до самого кінця І по нинішній день я занадто любила Ромця в Бозі, а зокрема Бога в Ромцю, щоби думка власної жертви могла мати доступ до мого серця. Я занадто виразно бачила тут діяння Божої волі, щоби хоч тільки через хвилину я могла подумати, що все мало би бути Інакше. Саме тоді Господь здіймив із мене почування жертви, а залишив у душі певне заспокоєння, в якому - наче в Імлі, - щезали всілякі хотіння, бажання, а навіть привиди прийдешніх часів.

Мабуть останньою річчю, якої я гарячо бажала, було рішення батька під час отих свят Різдва 1887 р., бо він ніколи не обмежувався в своїх зусиллях для Романа, а саме, щоби його вислати до Риму на цілу зиму враз зі мною.

Ото ж дня 2 січня 1888 р. Роман виїхав із Прилбич, виїжджаючи до Риму на 50-літній ювілей священства папи Льва XIII І канонізацію святих: Гофбавера, Родрініеза, Петра Клявера, Бершманса Т.І. та шістьох Інших.

Вже тоді й батько й Ромцьо плянували мою подорож Із Леосем та Стефанським, а його самого мій чоловік постановив вислати туди перед

Похожие работы