Читать реферат по литературе: "Життя Тараса Григоровича Шевченка" Страница 6

(Назад) (Cкачать работу)

"...Где меня не носило в продолжении этих бедных пяти лет? Киргизскую степь из конца в конец всю исходил, море Аральское и вдоль и впоперек все исплавал, и теперь сижу в Новопетровском укреплении да жду, что дальше будет; а это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северовосточном берегу Каспийского моря, в киргизской пустыне. Настоящая пустыня! Песок да камень; хоть бы трава, хоть бы деревцо - ничего нет. Даже горы порядочной не увидишь - просто черт знает что! Смотришь, смотришь, да такая тоска тебя возьмет - просто хоть давись; так и удавиться нечем... мне счастье не к лицу. Родился, вырос в неволе, да и умру, кажеться, солдатом. Какой нибудь да был бы скорее конец, а то в самом деле, надоело черт знает по-каковски жить".

Якось під час перебування Т. Шевченка у Новопетровській фортеці стало відомо, що до Астрахані має прибути хтось із царської сім’ї. Негайно було оголошено наказ про посилену муштру солдатів - в тому числі і Шевченка. Щоденні тривалі вправи з гвинтувкою, марширування зовсім знесилювали Тараса Григоровича. "Из меня, теперь 50-летнего старика, тянут жилы",- писав поет друзям, навіть збільшивши свій вік.

Але і тут йому не зрадив гумор. Він намалював себе гладким незграбним солдатом і пілписав: "Ось так, як бачите". Ця карикатура мала бути надрукована в газеті "Северній курьер", але петербурзький цензурний комітет заборонив його друкувати4.

Як про найбільше щастя, мріяв Тарас Григорович "...взглянуть разочек на добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину".

10 лютого 1855 р. Шевченко пише своєму товаришу польському політичному засланцю Броніславу залєському: "Веришь ли, мне иногда кажеться, что я и кости здесь свои положу, иногда... на меня находит такая жгучая, ядовитая сердечная боль, что я себе нигде места не нахожу, и чем далее, тем более эта отвратительная боль усиливается".

У 1855 році Шевченко на довершення до всього хворів ще й на виснажливу малярію. В листі до Бр. Залєського Тарас Григорович 25 вересня 1855 р. писав: "...Возвратясь из Ханга-Бабы, выдержал порядочный пароксизм лихорадки". Захворювання на малярію ще більше посилило ураження серця.

Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета:

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських...

Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює ім’я Шевченка із списку амністованих: добре пам’ятав цар вірші великого Кобзаря. Але наростання революційної ситуайії, що змушувало самодержавство напружено шукати виходу з кризи, і невпинні клопотання передових людей Росії - прогресивних діячів культури та мистецтв вирвали Шевченка із заслання.

Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо".

Похожие работы