Читать реферат по истории: "Торгівля і торговельні шляхи" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Торгівля і торговельні шляхи

У XIII ст. професійні купці вже становили окрему групу верхівки міського населення. Купець був революціонізуючою силою середньовічного суспільства. Він відчиняв двері місцевих замкнених світів, сприяв їхній динаміці, з’єднуючи ці мікросвіти з навколишнім макросвітом. Вдала операція робила їх дуже багатими, невдача доводила до банкрутства та ізгойства. Але потяг до небачених земель, ризику і можливості швидко розбагатіти перемагав. Багатство підносило купців над рештою населення міст. Вони почали зосереджувати в своїх руках гуртову торгівлю основними товарами експорту та імпорту, залишаючи дрібну торгівлю ремісникам та крамарям — перекупникам. Розмежування у стані купецтва призвело з часом до його поділу на "багатих" та "вбогих". Перші слідкували, щоби "вбогі" роздрібники не займалися гуртовою торгівлею. Наприклад, у Львові за їхнім поданням 7 травня 1580 p. рада міста ухвалила перелік товарів, які дозволялося продавати "вбогим" купцям.

У XIII — XV ст. торгівля розгорталась в умовах панування натурального господарства і незначної потреби у привізних товарах. Тому торгівля з іноземними країнами залишалася, в основному, в руках купецтва великих міст. Дрібні міські поселення були пов’язані тільки з навколишньою сільськогосподарською округою, для якої були осередками ремесла і торгівлі. Кожне місто формувало ринок, пов’язаний, окрім своєї округи, бодай з сусіднім містом, а через нього з ринком всього князівства і сусідніх країв. Наприклад, шиферні пряслиця, виготовлені під Овручем, потрапляли до центрів всіх земель Київської Русі, а через них і у найвіддаленіші куточки князівств, а також; до Польщі та Німеччини. Такі пряслиця знайдено, зокрема, в Гнєзно, Познані, Ратиборі та інших містах. Небезпека від розбійників, які чатували на шляхах, з одного боку, і бажання звільнитися з-під опіки княжого скарбу, з другого, змушували "гостей" об’єднуватися в своєрідні гільдії, що носили назву "сотня". Особливо небезпечним був дніпровський шлях, у південній частині якого діяли кочівники. Купецькими об’єднаннями, які існували ще в X ст., як видно з текстів угод з греками і розповіді про руську торгівлю у Константина Багрянородного, опікувалися князі. Найдавніша купецька корпорація, відомості про яку збереглися, — "іванівське сто", була організована при церкві Іоанна Предтечі на Опоках в Новгороді і отримала статут, затверджений князем Всеволодом Мстиславичем до 1136 р. Ця гільдія займалася експортом воску в Західну Європу, імпортуючи звідтіля сукно. Для управління нею обиралися два старости від купців, які разом з тисяцьким вершили і суд у торгових справах. Так само, як і в німецьких купецьких гільдіях, для вступу слід було внести певну суму в касу гільдії і в патрональну церкву. У Києві було об’єднання "гречників", які торгували з Візантією. Напевно, за традицією у Константинополі у них залишався патрональний храм св. Мамми з гостиним двором та складами. Подібне пристанище мали "гречники" і на Афоні. Як гадають, свої гільдії мали й київські купці, які торгували з Реґенсбурґом чи Булгаром. Можливо, що знаний з джерел "Залозник", то не тільки шлях суходолом з Києва до Тмутаракані, а назва купецької корпорації, караван якої формувався поблизу оз. Залозного біля гирла Десни. Малоймовірно, щоб у Галичі,

Похожие работы