Читать реферат по литературе: "День пам’яті кобзаря" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

День пам’яті кобзаря Багатьом херсонцям травень імпонує різнобарв’ям квітів та буянням зелені, зливами сонця і, звичайно, цілим разком традиційних свят. Серед них називаємо і відроджений з забуття День Матері, який мимоволі викликає в пам’ятку прекрасні Шевченкові рядки: “У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим”. Є щось символічне в тому, що і в березні (Жіноче свято і Кобзареві дні), і в травні (Свято Матері та День пам’яті Шевченка) ці світлоносні дати крокують поряд. Адже для кожного українця священними є слова “мати” і “Шевченко”. Це наші давні обереги, що утримують наш етнос над безоднею винародовлення, перевертенства, нелюдяності. Чи не тому відзначення цих Днів у травні додає нам духовної снаги, як і Різдвяне та Великоднє свято.

22 травня щороку кожна людина на Україні чи за її межами, яка шанує нашу землю та її великого сина-подвижника, вважає за необхідне запалити свічку пам’яті перед образом Кобзаря, принести квіти до його могили в Каневі чи до пам’ятника Тарасові в будь-якому куточку планети, прочитати поетові вірші, заспівати його безсмертний “Заповіт” — і відчути себе невід’ємною частинкою того дивовижного творіння Божого, що зветься українським народом. У цей скорботний і водночас урочий день линемо думками у далекий травень 1861 року. Саме тоді була виконана остання воля Тараса Григоровича: “Як умру, то поховайте / Мене на могилі, / Серед степу широкого, / На Вкраїні милій, / Щоб лани широкополі, / І Дніпро, і кручі / Було видно, було чути, / Як реве ревучий”. Після 58-денного супочинку на Смоленському кладовищі м. Петербурга прах поета було відправлено на Україну. Викопану з чужої землі труну було вкладено в свинцеву, а потім ще й в соснову домовину, оббиту залізом і стягнену залізними поясами, поставлено на дроги і вкрито, за прадавнім звичаєм, червоною китайкою. 8 травня (26 квітня за старим стилем) від Московського вокзалу в Петербурзі відійшов поїзд, яким Шевченкову труну в супроводі О.Лазаревського та Г.Честахівського було перевезено до Москви, а звідти — поштовим трактом до Києва. 18 травня (6 травня за ст. стилем) о 7-й ранку похоронні дроги були вже в Броварах і, поки очікувався дозвіл на в’їзд до Києва, біля Кобзаревої домовини зібралась безліч людей, передусім молоді. Київські студенти розпрягли дроги і власноруч повезли їх далі. Прощання киян з прахом Тараса відбулось наступного дня в церкві Різдва, а під вечір (о 16 годині) труну було перенесено до пароплава: хоча названий брат Шевченків — Варфоломій — переконував у доцільності поховання Кобзаря на Щекавиці в Києві, де вже було викопано яму, Тарасові друзі не погодились. На Кобзаря чекав Канів.

20 травня (8 травня за ст. стилем) вранці прах Шевченка полинув водами Дніпра-Славути на борту пароплава “Кременчук” у супроводі рідних і друзів. О 16 годині того ж дня по прибуттю до Канева домовину Кобзаря було поставлено в місцевому Успенському соборі. Тут наступного дня було відслужено панахиду, а 22 травня (10 травня за ст. стилем) Т.Г.Шевченко був похований на Чернечій горі. У цій скорботній події взяли участь біля 2000 чоловік. Серед них: Микита, Йосип, Ярина і Варфоломій Шевченки, Іван Сошенко, Віктор Забіла, Тадей Рильський, Борис Познанський та ін. Як повідомляв генерал-губернатор князь Васильчиков

Похожие работы