Читать реферат по литературе: "Василь Стус – поет, перекладач, літературознавець, громадський діяч" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат

на тему:

Василь Стус – поет, перекладач, літературознавець, громадський діяч

Василь Стус

(1938 – 1985)

поет, перекладач, літературознавець,

громадський діячУ 1985 р. за поданням Г.Белля на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури було висунуто Василя Стуса. Але здійснитися цим планам не судилося. У ніч із 3 на 4 вересня Василь Стус помер у карцері від серцевого нападу – на другий день „сухого” (без вживання води) голодування.

Василь Стус – автор шести поетичних збірок: „Круговерть” (1964), „Зимові дерева” (1968 – 1070), „Веселий цвинтар” (1970 – 1971). „Час творчості - Dichtenszeit” (1972), „Палімпсести” (1972 – 1980, у кількох редакціях) та прижиттєвої збірки вибраного з „Палімпсестів” - „Свіча в свічаді”. Перекладав Й.В.Гете, Р.М.Рільке, І.Бахманн, П.Целана, Р.Кіплінга, Ф.Г.Лорку, А.Рембо та ін.. Його власні твори було перекладено англійською, французькою, португальською, польською, німецькою, російською та ін.. мовами. Василь Стус був почесним членом англійського РЕN-клубу (з 1978-го), лауреатом премії „Тhe Роеtry Internatinal Аward” (Роттердам, 1982). Державної премії імені Т.Г.Шевченка (1989).

1972 р. розділив шлях Стуса на дві дзеркально обернені половини, поміж яких пролягло „квітування” особистого вибору поета. Позаду залишився період гартування до життєвих випробувань, до того, що призначено тобі Долею. Попереду – підтвердження того, що ти здатен заплатити ціну, виставлену тобі суспільством за те, що ти, всупереч усьому „радянському народові”, зберігаєш право на власну думку і вчинок. На суді 1972 р. ніякої політики ще не було. Питання стояло так: зречешся себе і друзів чи сядеш за вірність собі та їм. Зректися – означало втратити себе, на що поет не погодився.

Нагородою долі стала щаслива віднайдена мова „палімпсестів”, яку сприймали, навіть не розуміючи змісту. Перший вірш ранніх „палімпсестів” - „Мені зоря сіяла нині вранці…” (книга „Час творчості”) – написаний на п’ятий день перебування в камері попереднього ув’язнення київського КДБ.

А починалося все в таємничий святвечір – 6 січня 1938 р. – в Рахнівці на Вінничині. Саме тоді (за паспортом – 8 січня, бо мати, Їлина Стус, вирішила не дратувати радянську владу збігом дня народження дитини з великим релігійним святом) у Стусів народилася четверта й остання дитина – Василь. Попри цілковиту ворожість до влади, пронесену матір’ю крізь усе життя, саме революція уможливила шлюб його батьків – дочки заможного селянина й сироти, що прибився до села з російським військом.

Дід Стуса довго не бажав „добровільно” вступати до колгоспу, вважаючи за краще платити здирницькі податки. Коли життя „не стало зовсім” – перебрався до Криму, залишивши дочці та бідному зятю чималий статок, який родина остаточно втратила у 1931 – 1933 рр. Попри весь тягар голоду, схоже, для родини Стусів цей період минув не так трагічно – обійшлося без втрат у вузькому родинному колі.

У 1936 – 1937 рр., коли тиск на заможних селян був нестерпним, Семен Стус (батько поета) шукав можливостей вирватися до міста, аби позбутися принизливого „безпашпортного” стану українського селянина, проти якого диктатура пролетаріату почала неоголошену війну. Йому вдалося „завербуватися” на один з хімзаводів міста Сталіна (нині –

Похожие работы