Читать реферат по лингвистике, филологии, языкознанию: "Внутрішня форма слова й імпліцитність" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Внутрішня форма слова й імпліцитність

З’ясування багатовимірності внутрішньої форми веде до визнання не тільки її мотивувально-дериваційного вияву, а й до виділення ще одного – аспекту – образності слова. Він закладений у концепції О.Потебні. Зокрема, дослідник називає внутрішню форму образом образу, тобто тією ознакою, яка при номінуванні якогось предмета виокремлюється із чуттєвих форм його пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і кладеться в основу образу реалії. Причому уважне ознайомлення з висловлюваннями вченого дає змогу зробити висновок, що його розуміння образу стосовно до слова, а також до словесної творчості перегукується з тим, яке простежується в поглядах сучасних лінгвістів. За О.Потебнею, образ є чуттєвим [Потебня 1993 : 112]. Крім того, дослідник зазначає, що це – „акт свідомості” [там само, с.118]. Мовознавець, привертаючи увагу до обов’язкового посередництва слова між чуттєвою й поняттєвою сферами пізнання, називає образ актом душі: “Тут визнається тотожність ясності думки і поняття, і це правильно, бо образ як безіменний конгломерат окремих актів душі, не існує для самосвідомості і прояснюється тою мірою, якою ми роздрібнюємо його, перетворюючи посередництвом слова в судження, сукупність яких складає поняття” [там само: с.112]. Для порівняння викладемо розуміння образу Н.Арутюновою, якого ми також дотримуємося. На думку дослідниці, він “категорія свідомості” і „формується сприйняттям, пам’яттю і фантазією” [Арутюнова : 121]. Адекватні образи виникають спонтанно, вони самі собою складаються у свідомості людини, хоча це не в усьому поширюється на власне художні образи [порівн. там само]. Зрозуміло, що в сфері мистецтва частка спрямованості на свідоме творення словесних образів зростає, хоча, з іншого боку, тут особливо яскраво простежується роль і підсвідомого, і фантазування. Як стверджує згадана дослідниця, “віддалення образу від дійсності відбувається не тільки під тиском суб’єктивної оцінки, але і тому, що образ може фіксувати не одне окреме враження, не один “кадр”, а деяке узагальнення, нагромаджений досвід, сукупність даних, які можуть виявитися суперечливими” [там само : 125].

Отже, відштовхуючись від вчення О.Потебні, можна зробити певні висновки. Внутрішня форма є насамперед однією з пізнаних ознак предмета, яка об’єднує його образ і водночас репрезентує останній, виступаючи способом, який зумовлює саме таке, а не інше усвідомлення цього образу, а через нього і реалії, яка сприймається або сприймалась у попередньому досвіді. Подібна репрезентація образу в слові – назві предмета позамовного світу об’єктивується в мові через посередництво іншої, вже наявної, лексеми з її значенням. Тому внутрішня форма виступає образною ознакою, пов’язаною із семантикою мотивувального слова. Інакше кажучи, вона властива, на наш погляд, не всім дериваційно мотивованим словам, а передовсім тим, денотатом яких виступають предмети, що їх пізнання базується на сприйнятті, наприклад: суничник – „ділянка землі, на якій ростуть суниці” [СУМ, ІХ : 842]. У значенні наведеного іменника виділяємо семантичний компонент „стосується суниць”, який кваліфікуємо як внутрішню форму, або внутрішньоформну мотивувальну ознаку.

Інтерпретація внутрішньої форми передбачає, що це

Похожие работы